Храм нашої Долі

Проводяться також відповідні роботи з благоустрою та озеленення території в зоні колишнього церковно-палацового ансамблю та заповідної території в цілому.

Другим варіантом передбачається належне збереження всіх пам’яток археології, їх консервація та музеєфікація автентичних залишків фундаментів так само, як і в першому варіанті. Але в центральній частині планування прадавнього храму на місці чотирьох центральних стовпів (середохрестя) — сакральному місці — зводиться меморіальна каплиця із плінфи та з семантичними ознаками середньовізантійського храмового зодчества. Виконується також відповідний благоустрій та озеленення території, трасування фундаментів прадавнього храму на поверхні землі та зведення в її правому куті піраміди-вітрини для екскурсійного показу музеєфікованих автентичних залишків прадавньої Десятинної церкви, які знаходяться в підземній частині храму. Вхід у підземну частину музею з криптою, де розміщені автентичні залишки Десятинної церкви, здійснюється з боку вул. Володимирської, там, де нині розміщений вхідний майданчик зі сходами до Національного музею історії України.

Проте аналіз показує, що перший і другий варіанти не розв’язують завдання належного відродження пам’яті про першохрам Русі, а тільки увічнюють історичну пам’ять про нього. В цих варіантах зовсім не вирішуються питання належного проведення релігійних священнодійств, оскільки не передбачено побудови невеликого меморіального храму як головної святині для проведення різних церковних відправ. І, таким чином, це унікальне духовно-культурне середовище не отримує гідного сакрального образу-меморіалу для відзначення знаменних подій нашої історії та культури — прийняття християнства на Русі та побудови першого кам’яного монументального храму. Крім того, у цих варіантах постає ще один спрощений пам’ятний знак, яких на цій території дитинця уже розташовано предостатньо. В даному випадку ми отримуємо семантичну атмосферу своєрідного цвинтаря історичних пам’яток на цьому визначному місці нашої незгасимої історико-культурної спадщини. А бажано мати таке архітектурно-художнє просторове та естетичне вирішення, яке б повертало нас до славетних Володимирових часів. Необхідним є створення належних умов для сприятливого візуально-просторового огляду археологічних залишків колишньої ансамблевої церковно-палацової забудови дитинця стародавнього Києва з його славною домінантою — літописною церквою Пресвятої Богородиці Десятинної. Саме так, на наш погляд, може вирішитися це питання в третьому варіанті.

Третім варіантом передбачається також належна збереженість археологічних пам’яток — їх консервація та відповідна музеєфікація в підземній частині автентичних залишків фундаментів та експонування інших археологічних знахідок, що стосуються Десятинної церкви та Південного князівського палацу (гридниці). На рівні поверхні землі, тільки над розмірностями сакрального ядра центральної частини фундаментних слідів прадавньої церкви — віками намоленому місці — будується невеликий меморіальний храм як архетип прадавньої Десятинної церкви на пошанування 1020-ліття прийняття християнства на Русі та пам’яті про перші визначні церковні святощі Києворуської церкви — мощі святого Римської церкви Климента та його учня Фіфа, а також великокнязівські поховання родини Володимировичів і загиблих тут у 1240 р. останніх захисників стольного Київ-града. Побудова невеликого меморіального храму як своєрідного візантійського архетипу — початкового зразка раннього періоду києворуського християнського монументального храмобудування лише тільки над розмірностями центральної сакральної частини прадавнього храму (де навіть не залишилося решток його фундаментів) саме як тринавової, тривівтарної, хрестоподібної купольної базиліки з трансептом, — якби ця побудова була здійснена, то вона дещо компенсувала б утрати початкової ланки раннього періоду монументального храмобудування в Київській Русі. Саме в таких типах храмів були найбільш достеменно визначені канонічні традиції структурної побудови відповідного сакрального образу в середньовізантійському храмобудуванні. Цим варіантом передбачається також належна консервація та сучасна музеєфікація (в підземній частині) автентичних решток фундаментів і експонування різних археологічних знахідок, що стосуються Десятинної церкви та організації крипти з мощами святомученика Іоанна. На верхній частині на рівні поверхні землі проводиться трасування фундаментів від прибудов з трьох сторін до центральної частини прадавнього храму і встановлення в південно-західній частині скляної піраміди-вітрини для показу музейної експозиції (залишків фундаментів, можливо, хрещальні) нижнього підземного поверху. Передбачається також встановлення гранітної відзнаки з відповідною епітафією (українською, російською та англійською мовами).

При цьому можливість проведення екскурсійного огляду музейної експозиції автентичних решток фундаментів храму в підземній його частині передбачена з боку входу до нього на вул. Володимирській, 2 (де нині розташований вхід на територію Національного музею історії Києва.) В той же час такий підхід і побудова невеликого меморіального храму найбільш тактовно впишеться в нинішню історично сформовану забудову міського довкілля центральної частини стародавнього Києва. Необхідно зауважити, що загальний об’єм такого храму-пам’ятника значно менший і скромніший як висотою, так і загальними розмірами у порівнянні з колишнім Десятинним храмом, що був, як відомо, зведений на 2/3 частині фундаментів прадавнього храму за проектом арх. В. Стасова. І тому така споруда не затінить Андріївської церкви і тактовно впишеться в сучасне міське довкілля. Ці аспекти були попередньо апробовані відповідним комп’ютерним моделюванням нинішнього міського довкілля. У разі розміщення храму-пам’ятника на честь Десятинної церкви як символу прийняття християнства в Київській Русі такий храм міг би стати головною церковною святинею нині діючого тут чоловічого монастиря. В зоні тяжіння цього храму передбачена можливість використання будівель на верхній кромці Андріївського узвозу для розташування необхідних приміщень для цього монастиря (келійна для монахів, трапезна з невеликою церквою, приміщення намісника та притча, недільна школа, бібліотека, іконописна майстерня, проскурня тощо). Передбачено також відповідний благоустрій та озеленення території для музейно-екскурсійного огляду цього визначного місця нашої історії та культури.

Четвертим варіантом також передбачено проведення консервації та музеєфікації всіх збережених пам’яток археології (як щодо Десятинної церкви, так і залишків фундаментів колишніх великокнязівських палацових будов дитинця). Шляхом пошукового проектування підготовлені гіпотетичні комп’ютерні версії можливої повноцінної рекомпозиції вірогідного вигляду Десятинної церкви з включенням усіх розмірностей залишків фундаментів та слідів прадавнього храму. У четвертому варіанті враховано всі прибудови до центрального ядра храму — хрестоподібної купольної базиліки з трансептом та семикупольним (можливо, девятикупольним) завершенням: п’ять (можливо, сім) куполів над центральною частиною храму і два над баштами зі сходами, де розташовані дзвони. Четвертий варіант має передусім науково-пізнавальне значення, бо відображає імовірний, з характерними базилікальними ознаками (але максимально наближений до першообразу), образ прадавнього храму. В той же час, враховуючи наполегливі намагання священнослужителів Української православної церкви відбудувати повноцінний образ-символ прадавньої Десятинної церкви, необхідно ретельніше розглянути доцільність такого рішення з відповідним науковим обѓрунтуванням, що потребує додаткових передпроектних напрацювань для визначення можливостей гармонійного поєднання об’ємно-просторової композиції такого храму-новобуду з сучасною усталеною міською забудовою цієї заповідної частини стародавнього Києва. Будуть також належно вирішені, наскільки це можливо, складні, в цьому випадку, середовищно-містобудівні, транспортно-пішохідні та інші проблеми. При цьому необхідні багатоаспектні переконливі аргументи щодо доцільності саме повноцінної відбудови символічного образу колишньої Десятинної церкви. Таке архітектурно-проектне рішення потребує широкого фахового і громадського обговорення, погодження з відповідними державними та громадськими культуроохоронними службами і громадськістю для ухвалення виваженого рішення на високому державному рівні. Враховуючи, що територія, на якій розташовані автентичні залишки фундаментів Десятинної церкви, знаходиться в охоронній зоні ансамблю споруд Софійського собору — визначної пам’ятки архітектури національного значення, яка включена до Списку всесвітньої спадщини, архітектурно-проектні пропозиції щодо можливої побудови храму-архетипу або повноцінного храму-символу прадавньої Десятинної церкви повинні бути, у визначеному порядку, попередньо подані у Комітет Усесвітньої спадщини ЮНЕСКО для отримання відповідних висновків та рекомендацій.

Аналіз та зіставлення комп’ютерних версій усіх чотирьох варіантів показують, що залежно від поставлених завдань перед остаточним ухваленням рішення доцільно розглядати третій та четвертий варіанти. Йдеться про сучасну музеєфікацію залишків прадавнього храму і зведення невеликого меморіального храму як архетипу або повноцінного символічного образу прадавньої Десятинної церкви.

Тож ці два варіанти сучасної музеєфікації автентичних залишків колишньої Десятинної церкви доцільно розробити як архітектурно-проектні рішення в одному масштабі, базуючись на результатах новітніх археологічних досліджень та усталених візантійських традиціях християнського храмобудування. І після їх проектної розробки та ретельного містобудівного макетного моделювання (в масштабі 1:10) в контексті формування простору колишнього церковно-палацового ансамблю з урахуванням сучасної міської забудови постане завдання вибору найкращого із них для подальшого виконання комплексного робочого проекту. При цьому вони попередньо подаються в Комітет Усесвітньої спадщини ЮНЕСКО. І уже їхні експерти підготують відповідні висновки і рекомендації щодо представлених проектів. Вони ж остаточно визначать найбільш прийнятний варіант та правочинність і доцільність реалізації одного з них у натурі.

Все це сприймалось би як своєрідний перегук віків — від часів започаткування християнства на Русі та побудови першого кам’яного храму, генетично пов’язаного з візантійськими канонічними традиціями церковної архітектури, та до нинішніх часів широкого розвитку української національної храмобудівної культури, що знаменувало б також неперервність успадкованих історичних церковних традицій та споконвічність православ’я на Давньоруській землі, канонічність храмобудівної культури стольного Київ-града як «Другого Єрусалима» і Константинополя Святої Русі.

Доцільна організація належних умов для проведення в цій заповідній зоні тематичних театралізованих екскурсій-вистав у вечірні часи, використовуючи історично сформоване середовище з визначними археологічними пам’ятками і вживаючи засоби віртуальної світлової архітектури — ефекти лазерних технологій та голографії, створюючи відчуття «духу місця», ілюзії співпричетності екскурсантів до славних князівських часів нашої далекої минувшини, інсценуючи ефект часової змінності.

Проведені дослідження та експериментальні архітектурно-проектні пошукові розробки показали реальні можливості поміркованої ревалоризації історико-культурного середовища визначного місця нашої історії і культури та визначення можливого варіанта гідного увічнення пам’яті про прийняття християнства та побудову першого кам’яного монументального храму в Київській Русі — церкви Богородиці Десятинної.

Тож можна зробити висновок, що, засвоївши візантійські канонічні традиції кам’яного монументального зодчества з урахуванням регіональних впливів, Київська Русь у подальшому створила власну багату культуру християнського храмобудування і зробила значний внесок у світову культуру Х-ХІІІ ст.

Академік П. Толочко відзначає, що билини та історичні перекази, легенди і літописи, церковна і світська література, величні собори, мозаїка і фрески, книжкові мініатюри та ікони, золотарство, музика і церковний спів, без яких неможливо було би проводити службу Божу у християнських храмах, — все це засвідчує багатогранність культурного розвитку. Була створена перша школа та започатковане карбування власних грошей, отримували широкого розвитку торгівля та різні ремесла — то є неповний перелік невмирущих культурних звитяг наших далеких пращурів.

Тож надійне збереження національної історико-культурної спадщини — священний обов’язок сучасних нащадків культурних надбань далекої минувшини Русі-України.