Коні не винні
У нашому політизованому суспільстві так все переплуталося, що майже неможливо стало без застережень висловити обурення тим чи іншим явищем. Скажімо, засудити відвертий антисемітизм «Сільських вістей» («СВ») саме у той час, коли це видання вироком суду закрито. І коли у багатьох немає сумнівів у тому, що закрито воно з політичних міркувань, а антисемітизм став тільки зручним приводом, на який в інших випадках спокійно заплющають очі. Через те сьогодні «СВ» оточує ореол «мученика».
Добре розуміючи складність ситуації, я таки вирішила написати про своє ставлення до справи, тим більш, що «СВ» і не думають «поступатися принципами» — продовжують публікувати на своїх сторінках одіозні матеріали, тим самим перетворюючи свій антисемітизм на символ мужньої стійкості.
Щоб не бути голослівною, пошлюся на випуск «СВ» від 10 лютого 2004 року. Тут газета надала цілих 1.5 шпальти матеріалу Едуарда Ходоса «Викликаю вогонь на себе». Більш демагогічного антисемітизму, ніж цей «Вогонь», важко собі й уявити. Найскладнiше ж, що пан Ходос — єврей. І тому «СВ» мають тут, так би мовити, залізне алібі, тобто використовують той самий «наївний» прийом, знайдений у випадку з публікаціями Василя Яременка. Газета, мов, тут ні при чому, — самі євреї це пишуть, а ми «всього лиш» оприлюднюємо.
На превеликий жаль, ми вдосталь, аж занадто, надивилися на українських перевертнів і нас важко здивувати тим, як чистокровний, із діда-прадіда українець паплюжить народ, до якого належить, або насміхається над мовою своїх батьків, перекручуючи древні слова в анекдоти на поталу яничарам. Але єврея, який мав би патологічне задоволення від зведення на свій народ всіх можливих смертних гріхів, — то ще треба пошукати. «СВ» його знайшли і щедро відвели для нього першу шпальту.
Чого тільки немає в тому матеріалі! Ось наприклад, ганебно відомі «Протоколи сіонських мудреців» (Літературна фальшивка і плагіат початку минулого століття, де йдеться про «всесвітню жидо-масонську змову»), які сьогодні навіть російські антисеміти соромляться згадувати. А в українськiй газетi афішують цей брудний витвір царської охранки як історичний документ, забуваючи про те, до яких кривавих наслідків приводила в минулому подібна пропаганда. Навіщо спокушати долю і хто дав право підбурювати людей?
Загалом, складається враження, що «Викликаю вогонь на себе» — то твір релігійного фанатика, «сектанта», який стоїть перед лицем «ворога», тобто іншої конфесії, і робить все, щоб заплямувати її. Як виявляється, ворог п. Ходоса дуже конкретний — це одна з течій юдаїзму під назвою ХаБаД (абревіатура слів «Мудрість», «Розум», «Пізнання»), тоді як автор належить до так званого ліберального спрямування юдаїзму. Що таке релігійна, скажімо, міжправославна ворожнеча, нам всім, на жаль, добре відомо. Однак у «викритті ворога» Ходос вийшов далеко за рамки релігійного суперництва і розширив своє засудження ХаБаДу на весь єврейський народ. Приписавши йому всі можливі і неможливі смертні гріхи, зокрема фашизм. Згадав навіть, ні з того ні з сього, так звану «Ересь жидовствующих», яка потрясала Московську православну церкву у ХV ст. Одне чомусь забув автор — «ритуальні вбивства християнських немовлят», досить популярні колись серед чорної сотні Російської імперії.
Аналізувати параноїдні нападки єврея на свій народ на шпальтах української газети — несмачна справа. Постійно виникає настирливе бажання кинути газету кудись подалі, добре вимити руки і переключитися на щось інше — почитати Діккенса, послухати Моцарта або подивитися «Тев’є» у франківців. Сумно також читати список відомих людей, політиків високого рангу, які протестують проти закриття «СВ» на її сторінках. Хто проти? Це не тільки їхнє право, але й обов’язок. Здається, однак, що обов’язком цих людей є також інше, а саме — зробити публічні застереження «СВ», висловити свою незгоду з «єврейською» лінією газети.
Коли в будь-яких життєвих обставинах раптом виявляється, що ти когось, навіть несвідомо, образив, то з цивілізованої точки зору тут є тільки один, надійний, простий і старий як світ вихід — вибачитися (навіть коли тобі здається, що образи не було). А не викручуватися, не посилатися, як це роблять «СВ», на автора тих текстів, які газета добровільно (за гроші), без будь-якого примусу вибрала для публікації. «СВ» продовжують роздмухувати старе, трагічне і часом ганебне протистояння громад, які живуть на українській землі поряд, як-то кажуть, із часів царя Панька. Подібна позиція особливо неприпустима (і для опозиційної газети також) з погляду на те, що дуже вже нерівні сили цих громад: із одного боку майже 48 мільйонів людей, з іншого — всього кілька сот тисяч.
Газета, політики, які друкуються в «СВ», мають чесно пояснити людям, що якби не було такого приводу, як антисемітизм, то не так просто було б газету закрити. Тим більше, що «СВ» давно грали на атавістичних переконаннях частини наших людей, чим не покращували міжнаціональну ситуацію в країні. Сьогодні ж в суспільство фактично кинуте небезпечне погромне гасло: «Євреї закривають «Сільські вісті»!
Однак відомі у країні люди, серед них і претенденти на посаду президента України, з цього приводу мовчать та ставлять на шпальті «СВ» свої підписи поряд із писаниною автора. Який щедро підливає єврейського керосину у вогнище протиріч українського суспільства. Якщо ці політики прийдуть до влади, то якою буде національна політика в країні?
