«Культурний прошарок»
Закінчується лютий, скоро почне сходити сніг; він відкриє нашим очам не лише першу зелену траву, а й верстви сміття, що накопичилося за зиму. В часи синтетичних обгорток та пакетів марно очікувати, що за зиму сміття перегниє під снігом і буде змите весняними потоками. Рано чи пізно його вивезуть з вулиць міста, особливо центральних, у передмісті ж воно залишиться «навічно».
У археологів є поняття «культурний прошарок». Під час розкопок давніх людських поселень великою вдачею для вчених є натрапити саме на такий шар, бо тоді можна очікувати численних знахідок — залишків посуду, іноді навіть із їжею, якихось інструментів невідомого призначення, зброї, прикрас тощо. Як правило, все це колись дуже давно було викинуто на смітник і там тисячі років очікувало лопат археологів. Вивчаючи знахідки, вчені реконструюють триб життя людей минулих епох.
Мені на думку часто спадають ті прийдешні археологи, які через кілька тисяч років робитимуть розкопки на місці нашого міста. Я радію за них, адже ми всі старанно готуємо товстий і розкішний культурний прошарок — на кожній вулиці, у кожному дворі, біля кожного будинку. Наш двірник каже, що хоч би як пізно ввечері він прибрав і хоч як рано вранці прийшов на роботу, картина завжди однакова — під вікнами, по периметру 18-поверхового будинку, грунт щільно вкритий сміттям, що його повикидали з вікон. Чого тільки тут не побачиш — від недопалків до старих диванів. Повз вікно моєї кухні навіть удень летять, як шуліки на курчат, великі газетні пакунки зі сміттям. Сусіди, які мешкають вище, вважають цей спосіб набагато зручнішим, ніж довгу подорож до сміттєпроводу на своєму поверсі.
Кияни — щасливі люди, бо попри індустріалізацію-колективізацію-приватизацію-дачізацію, навколо них, часто навіть у центрі міста, якимось дивом збереглися надзвичайної краси місця. Смарагдові острови на Дніпрі, вузькі та звивисті затоки й протоки великої річки, діброви-урочища. Та все це, за народною приказкою, «не тому дісталося». Бо ні влада, ні люди не цінують красу і не піклуються про нею. Подивіться, наприклад, у якому стані перебуває берег Оболонської затоки, вздовж якої тягнеться вулиця Прирічна, або неповторно мальовничі околиці вулиці Північної.
Приміські рекреаційні місця, куди літом приходять сотні тисяч людей, у нас ніколи не прибираються. Це стосується, наприклад, північної частини Труханова острова, берегів Дніпра, Десни, Десенок у межах міста тощо. Більше того, ці природні парки часто-густо слугують комерційним та комунальним підприємствам як зручні недалекі звалища — так вони заощаджують бензин. Є, щоправда, група нечисленних ентузіастів, які йдуть на прогулянку із великими поліетиленовими торбами й збирають на своєму шляху порозкидані навкруги залишки «культурного» спілкування із природою. Але сили надто нерівні. Більшість із нас не має нічого проти відпочинку серед сміття і не обтяжує себе тим, щоб забрати свої відходи й викинути їх у найближчу урну.
Причина такого неподобства, мабуть, у тому, що дані нам Богом місця не мають ні нагляду, ні охорони, а ми всі (зокрема й місцева влада) не маємо елементарного екологічного виховання. Тому безцінні луки й левади спотворені рубцями автоколій, круті береги руйнуються й сповзають під вагою автомашин, хоча скрізь висять заборонні автознаки. Там, де інші люди проклали б кабелі, ми ставимо криві стовпи низьковольтної електролінії; невпинно розширюють свою площу автостоянки та якісь майстерні на берегах, з'являються нові — глухі й бридкі — бетонні паркани. Хто дає дозвіл на їхнє зведення? Кожної осені вздовж Дніпра палають луки, підпалені підлітками — «просто так», для розваги. Полум'я випалює коріння багаторічних трав, підгорає кора великих дерев. А кожне літо додає нові тонни сміття до нашарувань минулих років.
Усе це безпомилково вказує на те, що наше призначення на землі полягає у формуванні для прийдешніх учених товстого «культурного прошарку». Бо що майбутні археологи зможуть знайти на тому, скажімо, місці, де колись були Німеччина чи Австрія? Скоріше за все, вчені будуть помилково твердити, що наприкінці другого тисячоліття нової ери землі Західної Європи були безлюдними, незаселеними, а центри «цивілізації» знаходилися далі на Схід.
