Міцна закваска
Нещодавно мені випадково попав до рук часопис «Русская жизнь». Серед матеріалів, присвячених 55-літтю Перемоги, там надруковано статтю «Победа под Сталинградом как поражение западноевропейской цивилизации». Незаперечно — назва інтригуюча; таким виявився і текст. Вельми цікаво було читати, як спритно й «логічно» автор об’єднав в «одну кучу» всіх західних учасників Другої світової війни, поставивши «так званих» союзників (Велику Британію, Францію, США та інших) по одну сторону окопів разом із Третім Рейхом. І категорично заперечивши найменший внесок Заходу в розгром гітлеризму.
На жаль, зміст статті не дав зрозумілих відповідей на виклик красномовного заголовка, з якого витікає, що історична битва під Сталінградом — то протистояння двох цивілізацій, у якому поразку потерпіла не фашистська Німеччина, а західноєвропейська цивілізація. Цю останню автор трактує ззовні, як утворення, інше за природою, чуже й вороже росіянам. Подібно ставилися, наприклад, стародавні русичі до східних кочівників. Нез’ясованим залишилося найбільш цікаве питання — до якої, невідомої історичній науці, цивілізації автор статті відносить другу сторону, себто Союз, Росію? До радянської, російської чи «східно-православної»? Або до якоїсь великої азіатської цивілізації, наприклад, китайської? Також не схоже. Схоже тільки на те, що автор бачить свою батьківщину за межами сучасних світових спільнот, вірніше сказати — «над» ними, над будь-якими загальними системами культури.
Над кожним словом статті в «Русской жизни» носиться дух абсолютної виключності, вищості «обраного» русского народу. Той самий дух, про який видатний російський філософ-богослов Володимир Соловйов писав: «Я рішучий ворог негативного націоналізму або народного егоїзму, самозакоханості, що є по суті так само огидним, як самозакоханість особистості». Соловйов вважав, що « ... глибока внутрішня брехня (самозвеличення), що роз’їдає наше життя, може принести нас до загибелі, як це трапилося колись з Візантією».
Загалом, згадана тут стаття вражає цільністю, послідовністю, глибокою переконаністю. Мимоволі думаєш: «Ось та закваска, ті духовні підвалини, на яких в усьому світі, в усі часи будуються імперії». Постійне усвідомлення своєї вищості, презирство до всього чужого, абсолютна сліпота до переваг і досягнень інших, залізна впевненість у своїй правоті, а ще — у своєму праві на будь-що, праві, яке логічно витікає з правоти.
Останнім часом ми маємо чимало доказів того, що імперієтворчий потенціал Росії далеко не вичерпано. Розворушена, не влаштована, в боргах, часто безробітна, ще частіше без копійки в кишені країна щойно переконливо проголосувала за війну, кров, за знищення людей — своїх і чужих — заради «цілісності» великої Росії. І ніхто — ні народ, ні вчені, ні опозиція, ні ЗМІ — не акцентує увагу на таких економічних «дрібницях», як, наприклад, щоденна вартість воєнних операцій в Чечні або скільки коштує один виліт бомбардувальника чи один залп ракетної батареї. «Мы за ценой не постоим!» Французький письменник Анатоль Франс колись іронічно написав (йшлося про криваві перемоги Наполеонівської імперії): «За славу неможливо переплатити!» Іншими словами — прийнятна будь-яка ціна, без обмежень.
До недавнього часу імперії були головними суб’єктами всесвітньої історії, її рушіями, творцями цивілізацій, культур. Не всі, однак. Римська імперія, наприклад, залишила світу спадщину, яка і через 1500 років після розпаду імперії виказує неабиякий вплив на сучасні філософію, законодавство, мови, освіту, літературу, архітектуру, живопис і т.д. і т.д. Не тільки в межах так званої західної культури. Але що передала світу, скажімо, супердержава Чінгісхана?
