На всіх вітрах
Якось у кам’янисту суху необроблену землю впало зерно. Лежати було твердо, а споживати майже не було чого. Однак світило сонце, раннім ранком падала цілюща роса, а твердий ґрунт мав численні мікроскопічні тріщини, за які навіть слабенькі корінці могли зачепитися. То ж зерно не висохло, його не з’їли миші й не здуло бурею — воно, хоч як це дивно, зійшло. І глянь — вже коливалася на вітру ледь помітна тонка стеблинка. Перехожі її не помічали — одні проходили мимо, інші наступали на неї велетенськими підошвами, а голодні хижі птахи раз у раз скльовували листячко та нові слабкі паростки. Навіть життєдайне сонце випробувало її своїм палючим промінням, від якого тріскалася земля і болісно рвала ще слабкі корінці. Вперта рослина, однак, знову і знову посилала у білий світ паростки, вплітала у підземну китицю нові корінці, викидала маленькі, але яскраві зелені листи. І врешті-решт зайняла певне місце під сонцем — піднялася над землею і почала уважно озиратися навколо. Хоча ні цвіту, ні плоду досі не мала.
Тепер її помітили інші й почали дивуватися — що за парвеню, що за така нова рослина тут з’явилася, звідки взялася, чому зайняла чуже місце — призначене для когось іншого, знаного, важливого? Може, це зухвалий виклик всьому рослинному бомонду? Адже невідомо ще, яким цвітом розквітне, які плоди дасть, коли ввійде в силу. Найгірші передчуття й прогнози висловлювали нічні рослини, ті, для яких найменший відблиск дня був пагубним.
Звернули увагу на небачену рослину також люди. Мало хто брався за сапу та розчищав навколо неї землю від бур’янів. Більшість на ходу щипала листя та ламала гілочки, аби відмахуватися від мух; деякі намагалися зламати стовбур і зробити з нього ціпок; знаходилися й такі, що начебто здобрювали навколо неї грунт, а в дійсності заливали землю навколо рослини кислотою або вапном. Та найбільш небезпечними були збирачі польових букетів, які звичайно витягують із землі всю рослину, з корінням — аби наступного сезону і сліду від неї не залишилося.
Навкруги літали комахи — дзижчали, кусали, струшували на землю пилок перших квітів, розносили разом із пилком плітки і поверталися із отруйним соком болиголова на нахабних вусиках чи хоботках.
Коли з’явилися перші бутони, у заінтригованому вищому рослинному світі стали ширитися спекуляції щодо можливої природи, кольору, розмірів та форми квітів молодої рослини. Але ніхто не очікував того, що згодом побачили всі — на тій рослині розкрилися квітки, жодна з яких не була схожа на інші. Кожна мала свою форму, свій колір, свій запах, а згодом — свої плоди. Незвичним було й те, що якимось дивним чином це розмаїття квітів знаходилося у повній симфонії, укладало щось на зразок мистецької мозаїки. Спочатку це всіх шокувало: «Та подивіться — це ж дивно! Нерозумно! Зухвало! Безпринципно! Такі різні квітки та на одному єдиному черешку!». Поступово-поступово, однак, світ почав звикати, а дехто терміново зайнявся самоселекцією, бажаючи внести трохи розмаїття у свою рослинну систему. Не змирилися тільки оси, відомі своє принциповістю: «Одне повинно квітнути одним цвітом — білим або чорним, або червоним, або жовтим. А все інше — то від лукавого!».
Рослина між тим продовжувала вкорінюватися, викидала нові гілочки, нові бутони, знаходила нові кольори для свого цвіту. Життя, втім, не ставало простішим і ласкавішим до неї. Одні ламали, інші травили квіти пилком смертоносного дурману, надіючись на радикальну метаморфозу, ще інші все ще шкилювали над її різнобарв’ям. Багато хто не лінувався звертати із своєї стежки тільки заради того, аби зірвати й розтоптати незвичайний цвіт. «А чого воно таке різноманітне?» Небезпечними були й біологи-експериментатори, які намагалися привити молодій рослині різні черешки — то висловухого лопуха, то кисло-колючої ожини, а то й таємничої рослини- вампіра. Із наукової цікавості — аби подивитися, що із того вийде.
Із часом, однак, у нашої рослини з’явилося чимало захисників. Не тільки на тому лузі, де вона росла, а й на вельми віддалених левадах, звідки бджоли працьовито приносили їй мікроелементи та нектар. Від нектару квіти ставали ще яскравішими, а мікроелементи сприяли виробленню імунітету, протистояли зусиллям змінити природу рослини або знищити її.
Цього року також, попри мороз і спеку, всупереч надіям деяких доброзичливців та селекціонерів, рослина знову зацвіла всіма кольорами веселки.
