«Овід» із українського степу
Життя вихідця з українських степових просторів, який мав дар красного слова, Сергія Кравчинського, припало на період посткріпосницького «ходіння в народ», активізації громадського життя, радикалізації методів політичної діяльності в Російській імперії. Народився він 13 липня (за новим стилем) 1851 року в селі Новому Стародубі Олександрійського повіту Херсонської губернії (тепер — Петрівського району Кіровоградської області). Його батько, Михайло Тадейович, за національністю був білорусом, служив військовим лікарем. Мама, Любов Яківна, українка, передала дітям любов до рідної пісні, поезії «природи краю».
На зміну дитячим враженням степової Олександрійщини прийшли роки навчання в Орловській військовій гімназії, Московському Олександрівському військовому училищі, Михайлівському артилерійському училищі в Санкт-Петербурзі. В юнкерські часи Сергій не лише опановує теоретичні та практичні ази військової справи, а й цікавиться літературою та історією, створює таємний гурток у середовищі майбутніх артилеристів, бере участь у нелегальних сходках.
19-річний Кравчинський все ж отримує звання підпоручика та їде на службу до резервної кавалерійської бригади, викладає у школі Харківського військового округу. Але вже через рік іде у відставку у званні поручика та вступає до столичного землеробського інституту на агрономічне відділення, не забуваючи степ, працю українських хліборобів. Втім, столичне середовище сприяє радикалізації поглядів юнака. Його ровесники захоплюються поглядами Чернишевського і Добролюбова, гуртком чайківців. У 1872 році він вступає до цього гуртка. Сергій — серед перших «ходаків у народ». Селами Тверської губернії він поширює чутки, що незабаром у поміщиків відберуть землю. Його затримує волосний старшина, але Сергій утікає, перейшовши фактично на нелегальне становище.
У другій половині 1874 року Кравчинський їде за кордон. У Швейцарії він виношує ідею створення народного журналу для села, листується з цього приводу з колегою по політичній боротьбі, емігрантом П.Лавровим. Із метою вивчення робітничого руху, соціалістичної думки Європи відвідує Англію, Бельгію, Італію, Францію, зустрічається з іншими російськими дисидентами. Серед тих, з ким він тісно спілкувався, був земляк Сергія Кравчинського, громадсько-політичний діяч Сергій Подолинський, котрий народився на межі Київської та Херсонської губерній на рік раніше за Кравчинського.
5 червня 1875 року розпочалося повстання у Герцеговині проти турецького ярма. Визвольна боротьба викликала глибокі симпатії у Сербії, Хорватії, Словенії, Чорногорії. Рух допомоги охопив Росію. Події на Балканах застали С.Кравчинського в Женеві. У червні він прибуває до Белграда, де швидко адаптується. Прибулий захоплено пише про південних слов’ян: «А народ тут чудовий. Неможливо не прив’язатися до нього. Соціальна пропаганда матиме величезний успіх». Після війни революціонер навіть збирається поселитися у Сербії або іншій слов’янській державі, мріє про народний загальнослов’янський двомовний журнал. Дійшовши висновку, що «соціалізм немислимий у слов’янських землях до визволення від турків», Степняк-Кравчинський іде в армію повсталих у Герцеговину. Його призначають начальником артилерії, яка складалася лише з кількох гармат (за іншими даними — з однієї). Як військовий фахівець (ось де знадобилися знання, отримані в училищах), він складає план кампанії, схвалений повстанцями. В одному з листів українець описує складні умови боротьби в горах: «Ми підійшли до підніжжя крутої гори. Необхідно було гармату витягнути на вершину, але як ми не намагались... це нам не вдалося, і ми закопали її». Особливо було складно за таких умов степовику: «Я хотів сам зійти на гору, але... не зміг. Серби — досвідчені горці. І один з їхніх вождів, Пеко Павлович, вніс мене на верхівку гори на своїй спині. Там ми залягли...» Відсутність революційних цілей у національно- визвольній боротьбі південних слов’ян привела до того, що на початку осені Кравчинський покинув Герцеговину, щоб сконцентрували свої зусилля саме на соціальній боротьбі.
У 1877 році Сергій Кравчинський робить спробу підняти повстання разом з італійськими революціонерами у провінції Беневенто, але невдало. Його заарештовують. Лише амністія, яку проголосив король Італії, рятує його від можливої смертної кари. Через рік Кравчинський повертається до столиці Російської імперії для продовження боротьби проти існуючої влади радикальними методами, які він сповідував.
У 1878 році в Петербурзі Сергій Кравчинський убиває начальника жандармерії генерала Мезенцева. Сам цар видав указ про розшук терориста. Але ще кілька місяців він залишається у місті, вдало конспіруючись, пише статті в підпільну газету «Земля і воля». Та з початком арештів «землевольців» змушений емігрувати за кордон. У Росії Кравчинського оголошують державним злочинцем, у донесеннях він значився як найнебезпечніший керівник революціонерів у Петербурзі. Переслідувався він поліцією Росії й за кордоном. Тож на чужині Кравчинський з конспіративною метою стає Степняком. Цей літературний псевдонім, у якому виявилася туга за рідними місцями, вперше з’явився у 1881 році під публікаціями нарисів з майбутньої книжки «Підпільна Росія» в одній з італійських газет. З цим прізвищем громадсько-політичний діяч і письменник і був відомий за життя в Європі та Америці. Вказаний же твір окремим виданням опублікований у Мілані 1882 року. За кордоном Сергій Михайлович дає уроки російської мови, робить переклади, пише нові праці. Але не забуває й рідної, маминої мови. Мешкаючи в Лондоні, читає поезії Тараса Шевченка, навчає неї свого друга — письменницю Етель-Ліліан Буль, котру називав Булочкою. У 1890 році в Лондоні, вдома у Кравчинських, вона познайомиться зі своїм майбутнім чоловіком Михайлом Войничем, який утік із сибірського заслання. Цей польський революціонер в Іркутську познайомився із сестрою дружини Степняка Параскою Карауловою, яка й дала англійську адресу родичів. Михайло поселився у будинку Кравчинських, коли ті за кілька місяців поїхали до США.
За океаном Степняк читає студентам Бостона, Чикаго, Вашингтона лекції про Л.Толстого, І.Тургенєва, революційний рух у Росії, сибірські заслання. Грошей, які він заробив за лекції, вистачило, щоб заснувати Фонд вільного російського друку. Це дозволило друкувати і закуповувати революційну літературу для Росії. Член комітету фонду М.Войнич так писав про плани цієї структури: «На черзі стоїть перша брошура Степняка — англо-американський рух, вона має вийти у світ ще в липні. Потім, якщо хто-небудь дасть спеціально гроші на видання роману Степняка і його «Підпільної Росії», то він сам їх перекладе». Поляк завідував усіма організаційними справами і книжковим складом, який створили при фонді для відправки нелегальної літератури (зокрема й творів Тараса Шевченка) до Росії.
Влітку 1892 року Михайло одружився на Етель, давши їй прізвище, під котрим вона й стала відомою письменницею. Подружжя Войничів увійшло до складу трьох організаторів Спілки книгонош, якій допомагав Кравчинський. У лютому 1895 року поляк писав: «Степняк тепер сидить над великим романом, котрий він розраховує закінчити влітку. З метою посилити репутацію Спілки Сергій цей роман віддав нам». Високо оцінював він і видання Фонду вільного російського друку: «Обидві брошури Степняка складають еру в русі. Дуже талановиті, й думаю, розворушать публіку». Мова тут ішла про «Закордонну агітацію».
Усі творчі плани Сергія Кравчинського-Степняка обірвала випадкова трагічна загибель при переході залізничної колії в Лондоні в грудні 1895 року. Перед вокзалом Ватерлоо відбувся траурний мітинг. Його однодумці на материку також вшанували пам’ять громадського діяча і письменника. Зокрема, редагована А.Бакичем сербська газета «Соціал- демократ» вмістила у першому номері за 1896 рік некролог. Із покійного уродженця українських степів Етель Войнич змалює образ головного героя свого першого роману «Овід».
Про місце Сергія Кравчинського в тогочасному громадському європейському житті свідчить те, що він підтримував зв’язки з Фрідріхом Енгельсом, Дж.Бернардом Шоу, Елеонорою Маркс-Евелінг, Марком Твеном, Уільямом Хоуеллсом, Михайлом Драгомановим, Вірою Засулич. «Підпільну Росію» читали, використовували з неї ідеї чи сюжети Лев Толстой, Еміль Золя, Володимир Ульянов. У радянські часи його твори стали доступними широким колам земляків. Музей С.Кравчинського-Степняка діяв у його рідному Новому Стародубі. У Кіровограді одна з вулиць названа ім’ям письменника, політичного діяча. Крім названого вище, його перу належать: книжка публіцистичних нарисів «Росія під владою царів», роман «Андрій Кожухов», повісті, драми.
