Панас Феденко: повернення із небуття Iсторії
В українській історії чимало видатних особистостей, які, на жаль, через ряд об’єктивних причин були забуті своїми співвітчизниками. Нещодавно в стінах Національного музею історії України (вул. Володимирська, 2) відбувся урочистий вечір пам’яті видатного політичного діяча, члена Української Центральної Ради, історика та публіциста Панаса Васильовича Феденка (1893 — 1981).
Вшановуючи пам’ять Панаса Феденка, всі присутні із глибокою пошаною відзначили його неоціненний внесок у розвиток українського соціалістичного руху першої половини XX століття, збереження історико-культурних традицій українського народу.
В присутності представників провідних музеїв Києва, науковців-дослідників української історії, співробітники Міністерства закордонних справ України передали на зберігання до Національного музею історії України матеріали з творчого доробку Панаса Феденка, які довго і бережно зберігала його невістка — Ніна Феденко. Серед переданих матеріалів є праці, присвячені дослідженню українського політичного руху початку XX століття, монографії, присвячені пам’яті його найближчого друга і соратника по політичній боротьбі, колишнього голови уряду УНР Ісаака Мазепи, історичні романи тощо.
Панас Васильович Феденко народився 13 грудня 1893 року в багатодітній селянській родині, де був дев’ятою дитиною в сім’ї. Родина Феденків до певного часу проживала на хуторі біля села Веселі Терни, що на Катеринославщині (тепер Кіровоградська область). Для того, щоб діти змогли мати гарну освіту, батьки згодом вирішують переїхати до села Веселі Терни, де було дві школи. Навчаючись, Панас Феденко показав себе старанним і здібним до науки учнем, і тому за порадою вчителів батько переводить його навчатися до гімназії у місто Олександрія, яку він успішно закінчує в 1913 році. В тому ж році він стає студентом Історико-філологічного інституту в Петербурзі. Мріяв бути шкільним вчителем української мови та історії в рідних Веселих Тернах.
Розвиток соціалістичних ідей, які набули поширення на початку ХX століття, відіграв значну роль і в становленні світогляду нашого героя — майбутнього сільського вчителя. В 1915 році в Петербурзі він вступає до лав Української соціал- демократичної робітничої партії (УСДРП), яка до лютого 1917 року діяла нелегально. В той же час він усе більше сил віддає журналістиці. Панас Феденко пише цілий ряд статей на політичні теми, стає співробітником журналів «Наше життя» та «Украинская жизнь» (перший видавався Володимиром Винниченком, а другий — Симоном Петлюрою у Москві).
Після Лютневої революції 1917 року та падіння самодержавства Панас Феденко повертається в Україну на рідну Катеринославщину. На батьківщині він розпочинає разом із своїми однодумцями працювати над втіленням своєї давньої мрії — створенням першої української гімназії у Веселих Тернах. Після її створення деякий час Панас Феденко викладає в ній українську мову і літературу та історію.
Через деякий час Панас Феденко був призначений Українською Центральною Радою уповноваженим інструктором з питань політичної освіти та організації мас у Верхньодніпровському повіті Катеринославської губернії. На селянському з’їзді цього повіту його обирають делегатом до Української Центральної Ради, в якій він пропрацював до квітневого перевороту 1918 року в Києві (тобто до приходу до влади гетьмана Павла Скоропадського).
Активна політична робота змусила його переїхати до Катеринослава, де, як член УСДРП, він бере участь в роботі друкованого органу партії — «Наша справа». Ця робота зближує його із Ісааком Мазепою, який став його другом на все життя. Одночасно він займається викладацькою роботою в Учительському інституті в Катеринославі.
У січні 1919 року Панаса Феденка та Ісаака Мазепу обирають делегатами VI з’їзду УСДРП та Трудового конгресу України, що походили в Києві. Панас Феденко стає автором резолюцій, що були покладені в основу «Закону про владу» та Універсалу Трудового конгресу, який затверджував злуку Української Народної Республіки та Західно-Української Народної Республіки (28 січня 1919 року).
Після того, як головою уряду УНР став Ісаак Мазепа, Панас Феденко став одним із політичних референтів при українській армії (йому, нагадаємо, було лише 25 років!). Бере також участь у складанні Декларації «Від правительства УНР», яка була затверджена в Чорториї (на Волині), а потім бере участь в Першому Зимовому поході (6 грудня 1919 р. — 6 травня 1920 р).
Просування більшовицьких військ в Україну змусило Панаса Феденка переїхати до Львова, а згодом до Польщі. В березні 1921 року в місті Тарнові почав працювати уряд УНР в екзилі (тобто в еміграції), в якому Панас Феденко був представником від УСДРП. Там же, в Польщі, він став видавати журнали «Вільна Україна» та «Соціалістична думка». Ставлення польської адміністрації до всього українського було вкрай негативним, і тому через деякий час Панас Феденко та Ісаак Мазепа переїжджають до Німеччини.
В українському посольстві в Берліні Панас Феденко робить доповідь про становище населення України після встановлення в країні більшовицької влади. В 1923 році в Берліні з друку виходять його праці «Українська національна та визвольна боротьба», та в співпраці з Ісааком Мазепою «Голод в Україні».
З 1923 по 1945 рік Панас Васильович проживає в Чехо-Словаччині, у Празі. Тут він поєднує політичну і наукову діяльність. В 1923 році Панас Феденко захищає докторат на філософському факультеті Українського Вільного університету в Празі. З наступного року він на викладацькій роботі в Українському Високому педагогічному інституті імені Михайла Драгоманова, де через деякий час займає посаду завідуючого кафедрою, а пізніше — декана історичного факультету. В 1932 році він стає доцентом Українського Вільного університету.
Використовуючи наукові бібліотеки та архіви Праги, Панас Феденко отримав необхідні джерела, які допомогли йому дослідити українську історію Козацької доби. Всі його історичні розвідки були високо оцінені провідними істориками того часу. В цей період його діяльності виходять перші фундаментальні дослідження з української політичної історії початку ХХ століття. Серед таких перших робіт П.Федченка була книга «Українській громадській рух у ХХ столітті», видана в 1933 році.
Радянська система ніяк не хотіла залишати в спокої своїх противників, які перебували в еміграції. За сфабрикованим процесом над «Спілкою визволення України», який проходив у Харкові в 1930 році, проходили імена і Панаса Феденка, і Ісаака Мазепи. Своєрідною відповіддю на це лицемірне дійство більшовицької влади була публiкацiя Панасом Феденко у львівській газеті «Діло» відкритих листiв, у яких він викриває злочини сталінської тоталітарної системи проти української інтелігенції.
Після Другої світової війни Панас Феденко оселяється в Німеччині. Він продовжує свою політичну роботу, бере участь у роботі Української Національної Ради. В 1951 році видає книгу «Україна, її боротьба за свободу», в якій як безпосередній учасник намагається висвітлити процес національно-визвольних змагань першої половини ХХ століття.
Український політичний рух надзвичайно активний в першій половині ХХ століття, з часом переживає деякий спад, стає пасивним і все більше зводиться до елементарної демагогії та боротьби інтересів різних політичних партій, течій та груп. Це, звичайно, дуже розчарувало Панаса Феденка. Після смерті Ісаака Мазепи в березні 1952 року, він відходить від політики і всього себе присвячує науково-дослідницькій роботі.
Після переїзду до Лондона Панас Феденко починає видавати газету «Наше слово». Там же через деякий час виходять його книги: «Український рух XX століття», «Ісаак Мазепа — борець за волю України» (написана в пам’ять про свого товариша). Друкуються його літературні твори: «Несмертельна слава» (вийшла в світ під псевдонімом Василь Тирса), «Amor Patrial»...
В 1959 році Панас Феденко повертається до Німеччини, де працює в Мюнхені на запрошення Інституту вивчення СРСР. Останні роки життя вже в якості вченого досліджував еволюцію комуністичного режиму в СРСР і видав низку праць, зокрема: «Марксистські і більшовицькі теорії національного питання», «Соціалізм давній і новочасний», «Нова історія СРСР»... Помер Панас Феденко у Мюнхені в 1981 році. Ця людина яскравим метеором пролетіла крізь морок Історії ХХ століття й була зразком самовідданого служіння Україні.
Фото Панаса Феденко люб’язно надане його невісткою Ніною Феденко
