Перша світова війна: братовбивча для українців
Для «великих картярів» — німецького імператора, австро-угорського цісаря, російського царя «українська карта» була надзвичайно дорогою. Скажімо, міцно тримаючи її в своїх руках, Вільгельм II, виконуючи замовлення німецької буржуазії та землевласників, міг би черпати з неї сільськогосподарську продукцію, сировину для промисловості, вона могла стати надійним ринком збуту товарів. На ті ж самі матеріальні блага розраховував його колега Франц-Йосип. А Микола II взагалі вважав Галичину, Буковину та Закарпатську Україну землями, які належали його короні.
На початку війни в країнах, які розпочали бойові дії, була оголошена загальна мобілізація. В Росії сірі солдатські шинелі змушені були одягти 3,5 мільйона українців, а в Австро-Угорщині — 250 тисяч галичан. Молоді люди, сповнені енергії та завзятості, повинні були воювати на землі своїх батьків, але не за власні інтереси йти в атаку й помирати.
Представники галицького українського громадянства не могли не підтримати позицію Австро-Угорщини в боротьбі проти царської Росії. «Лише конституційний лад австрійської держави» зможе захистити «наше національне життя», — зазначалося в Маніфесті Головної Української Ради, створеної на початку серпня 1914 року у Львові. На її заклик до молодих галичан вступати в легіон українських стрільців відгукнулося близько 30 тисяч осіб, але до його складу було зараховано лише дві тисячі юнаків. Очевидно, імперський уряд цісаря побоювався, що рушниці можуть бути використані не лише в боротьбі з російським самодержавством.
Тоді ж група діячів українського визвольного руху, які виїхали з Наддніпрянської України, утворили у Львові «Союз визволення України». Його фундатори поставили собі за мету за допомогою Австро-Угорщини та Німеччини на території Російської імперії утворити самостійну Українську конституційну монархічну державу. А русофіли, які втекли із західноукраїнських земель, в свою чергу заснували в Києві «Карпато-русский освободительный комитет», що закликав галицьких українців зустрічати російську армію як визволительку.
Як же відреагували урядові кола обох великих імперій на патріотичні почуття української спільноти, що проживала на їхніх територіях? Російські малороси характеризувалися як «зрадники та запроданці», які «бажають лише загибелі Росії, щоб на її руїнах створити самостійну, незалежну Україну». На Наддніпрянщині перестали виходити газети «Рада», «Дзвін», «Україна», «Рідний край» та інші, на сторінках яких начебто пропагувалася «мазепинщина». М.Грушевського, який вважався царськими властями одним з ідеологів сепаратистських настроїв, було заарештовано і відправлено з Києва до Симбірська, потім — до Казані й, врешті, — до Москви, де йому надали можливість переглянути свої «помилкові» погляди та дочекатися повалення самодержавства.
У серпні 1914—квітні 1915 років у захопленій російською армією Східній Галичині було установлено жорсткий окупаційний режим. Царська адміністрація, яка прийшла на цю «споконвічну корінну частину єдиної великої Русі», почала «запроваджувати російську мову, закон і устрій», почала перетворювати галичан на «справжніх росіян», а греко-католиків — на православних. Митрополита А.Шептицького було вивезено зі Львова й ув’язнено в Суздальському монастирі. У квітні 1915 року, коли царські війська почали відступати з Галичини, було проведено масове виселення українців із рідних місць, значна частина переселенців дорогою до Уралу й далі на схід загинула. «Визволителі» ще раз прийшли на ці землі влітку 1916 року, але, на відміну від попереднього періоду, місцеве населення не зазнавало значних національних і релігійних утисків. Проте ставлення до нього залишалося досить підозрілим.
Доречно буде зауважити, що царський уряд дозволив собі змінити «гнів на милість», але після відчутних поразок російських військ на фронтах.
Такою ж «вдячною» була й австро-угорська цісарська влада щодо українців Галичини. З початку війни в урядові установи посипалися звинувачення щодо їхніх таємних симпатій росіянам, їхніх зусиль «завершити діло Івана Калити», зради інтересів династії Габсбургів, що негативно позначалося на бойовому дусі її вояків. Тисячі галичан, москвофілів і немосквофілів, було кинуто в концтабори, австрійські та угорські солдати за найменшими підозрами або за доносами страчували людей, далеких від політики.
Війна вчинила глибокий руйнівний вплив на стан справ в обох імперіях. Зокрема, територія західноукраїнських земель перетворилася на величезний плацдарм, на якому в 1914—1917 роках проходили виснажливі й кровопролитні бойові операції на Східному фронті. Їхня економіка була повністю зруйнована, а населення постраждало від страшних спустошень. Військове командування та цивільна адміністрація брутально поводилися з галицьким українством, забираючи в нього все, чого потребувала армія.
Наприкінці 1916—на початку 1917 років на межі катастрофи була економіка Росії. Шахти та копальні України не давали необхідних вугілля та руди, металургійні підприємства — металу, залізниці були не в змозі перевозити вантажі. Низькою була продуктивність праці, бо кваліфікованих робітників замінили жінки, підлітки, військовополонені. У містах розпочався голод, різко зросли ціни на товари першої необхідності, процвітала спекуляція.
У народних масах зростало незадоволення відсталим політичним і соціально-економічним режимом самодержавства. Розгорталися страйки, основними гаслами яких були: «Геть війну!», «Геть самодержавство!». На селі знову запалали поміщицькі маєтки та економії, частина селянських виступів закінчувалася збройними сутичками з військовими командами. Антивоєнні настрої охопили солдатські маси, внаслідок чого окремі військові підрозділи відмовлялися йти в бій.
Обидві імперії, Російська й Австро-Угорська, стояли на порозі нових могутніх революційних потрясінь, в ході яких український народ, що насправді потерпав від першої світової війни, знову доводив своє історичне право мати власну державу, переживав гіркоту поразок і втрачав своїх найкращих синів...
№218 13.11.98 «День»
При використанні наших публікацій посилання на газету обов'язкове. © «День»
