Псалми на галявині
Рано-вранці, зразу після сходу сонця, у верболозах на березі Дніпра я раптом почула голос, який звучно, з почуттям виголошував величні древні вірші: «Коли бачу Твої небеса — діла пальців Твоїх, бачу місяць і зорі, що Ти встановив, — то що є Людина, що ти пам’ятаєш про неї? Що син людський, про якого Ти згадуєш?» Біблія, Псалми! У цей час, у такому місці? Пробираюся крізь зарості високих кущів і бачу — на невеликій піщаній полянці, оточеній з усіх боків верболозом, стоїть молодий чоловік і натхненно читає Біблію, повернувшись обличчям до сонця. Трохи повагавшись, виходжу на прогалину й сідаю на білий пісок, створюючи таким чином хоч якусь аудиторію.
На моє вторгнення хлопець не підняв очей, не порушив суворого ритму молитов, читав далі псалом за псалмом. Я довго слухала. Рання година, замкнений простір білого піску в косих променях сонця, а головне — музика стародавньої поезії створювали дивне враження, щось на зразок перенесення у часі, у просторі. Наче я опинилася на Святій Землі. Не зараз, коли там вештаються юрми туристів із усього світу, а в часи пророків, які, можливо, саме таким чином укладали усну версію біблійних текстів — десь на краю пустелі, сам на сам з Богом, волали вони до Нього вимогливими й упокореними віршами.
Пізніше я взяла у читця невеличке інтерв’ю. Це був, як і очікувалося, неофіт — недавно хрещений член однієї з численних, так званих неохристиянських, релігійних громад з нехибними ознаками протестантизму. Тих, що відмітають у церковному житті Святе Передання, більшість треб, обрядів, а головний акцент роблять на Логосі-Слові, на текстах Біблії.
Як вийшло, що мій новий знайомий пристав до однієї з нетрадиційних церков, які мають сьогодні не найкращу репутацію у суспільстві? Чому взагалі він став членом релігійної громади? Адже, як виявилося, його батьки є «абсолютними матеріалістами» і вельми боляче сприймають релігійність сина. Вони впевнені, що «це сектантство» буде шкодити його навчанню, роботі, кар’єрі, до якої батьки ретельно готують хлопця. Між іншим, він невдовзі закінчує один із престижних вузів, де вивчає юриспруденцію. Яким чином, яким поштовхом молоді люди з заможних, далеких від церкви сімей, «ідуть у віру»?
Розмова з моїм випадковим знайомим ще раз засвідчила ту просту істину, що існують люди, душі, які органічно потребують віри, а також приналежності до якоїсь духовної громади. Хлопець розповів, що ще підлітком «спробував усе — від порнографії до наркотиків». Від того відчував, однак, тільки огиду, а не задоволення. І в 14 років, таємно від батьків, хрестився у православній церкві — сам пішов до церкви, звернувся до священика, сплатив накопиченими кишеньковими грошима. Каже, що згадав бабусю, яку ніколи не знав, але чомусь вважав, що вона була віруючою православною. Хрещення хлопець сприйняв як вельми серйозний життєвий крок; вважав, що вже ніколи більше не буде одиноким, завжди матиме підтримку та пораду. Та коли через кілька днів прийшов до церкви зі своїми проблемами, священик його просто не впізнав, до того ж, не мав часу для розмови з якимось настирним підлітком.
Більше до тієї церкви хлопець не ходив. А через кілька років, вже студентом, потоваришував з молодим чоловіком, із яким його об’єднала любов до гри на гітарі. Пізніше той привів свого приятеля до новітньої християнської церкви, члени якої прийняли його, як рідного, «який загубився і був знайдений». Одні розучували з ним на гітарі музикальні духовні гімни, інші тлумачили Біблію, допомагали розібратися у Святому Письмі. Через кілька місяців молодий чоловік прийняв ще одне хрещення, — з православ’ям було покінчено назавжди.
Я не втрималася і запитала свого співрозмовника, чому він тут на самоті читає вголос Біблію? У відповідь почула: «День треба починати співами молитов, псалмів, але це важко робити самому та ще вдома. Тому йду на природу, обираю самотнє місце, спілкуюся з Богом». (Чи не більш природно було б для молодої людини скористатися ранком, літом, Дніпром для того, щоб поплавати, пробігтися чи пограти в теніс? Але то, очевидно, зовсім язичницькі думки.)
У бесіді з майбутнім юристом ми торкнулися ще однієї теми. Чи впливатиме віра на його майбутню діяльність? Адже у наш час навіть дійсно чесним людям важко не впасти у гріх порушення законів, хабарництва, того чи іншого зловживання. Особливо у бізнесі, яким він збирається займатися. Мій співрозмовник урочисто і твердо відповів: «Якщо треба обирати між Богом і Мамоною, віруюча людина обирає Бога». Вірити йому чи ні?
