Церква — за релігійну свободу
Доки ми були відгороджені від західного світу, там не тільки стрімко розвивалися економіка, промисловість, комп’ютерні теології, але й переглядалися віковічні традиції, ревізувалися суспільні канони, обростали м’язами законів принципи свободи людини. Вал за валом котилися, вирували думки, ідеї, стикалися різні погляди, друкувалися дискусійні книги. І так сталося, що сьогодні наші уявлення про сучасне життя, про суспільні цінності відрізняються від західних значно більше, ніж, скажімо, авто «Таврія» від якогось там «Мерседеса». За великим рахунком, всі економічно-політично-матеріальні проблеми нашого суспільства є результатом відставання у світі ідей, наслідком багато в чому середньовічного менталітету. Зокрема, коли йдеться про права людини, включно з релігійними свободами.
Саме ці проблеми аналізуються у щойно виданій книзі «Релігійна свобода і права людини», представленій «Клубом презентацій книжкових новинок» Міжнародного фонду «Відродження». Книга вийшла у видавництві «Свічадо» (УГКЦ) за фінансової підтримки Американської єврейської світової служби, Департаменту релігійних досліджень (Бруклін, Нью- Йорк, директор Кусуміта Педерсон), отця доктора Івана Дацька. Приватні спонсори з Німеччини та Нідерландів побажали залишитися анонімними. Упорядником та перекладачем багатьох статей книги є Мирослав Маринович, директор Iнституту Релігія та Суспільство, знаний публіцист і дослідник церковних проблем, у недавньому минулому — правозахисник.
Нова книга — то перший із чотирьох запланованих томів, які представлять українському читачу широку антологію сучасної західної богословської думки з проблем прав людини. У першому томі знаходимо роботи таких широко відомих фахівців, як Семуел П. Гантінгтон, Вольфганг Губер, Дж. Браєн Гер та ін., які презентують підходи до проблеми всіх християнських конфесій. Книга надзвичайно актуальна для нашого суспільства, бо, як написав у вступі Мирослав Маринович, «ідея прав людини досі сприймається українськими богословами і духовними особами (а, значить — і паствою) здебільшого як чужинська — надмірно ліберальна та індивідуалістична». А до концепції релігійної свободи сучасне православ’я досі ставиться з відвертою ворожістю. Сприйняття релігійних прав людини виявилося непростим так само для католицьких і протестантських богословів, не згадуючи вже про практичне втілення цих прав. Однією із найбільш суттєвих причин є те, що релігійні права неможливо визнати без визнання релігійного плюралізму в сучасному світі. Тому відповідні вчення церков з’явилися тільки у ХХ столітті, долаючи відчайдушний опір багатовікової традиції.
У книзі «Релігійна свобода і права людини» дослiджується саме цей, зовсім новий феномен у історії християнства — сприйняття західними християнськими церквами проблем релігійної свободи, принципів забезпечення свободи совісті кожної людини. Рішучий крок у цьому напрямку Католицька церква зробила під час роботи Другого Ватиканського Собору (60-ті роки), який перетворив церкву з недавнього пасивного співучасника дій авторитарних режимів на послідовного прихильника демократії. «Я не є провідником демократії, — сказав папа Іван Павло I, — я є провідником Євангелія. До якого, звичайно, належать всі проблеми прав людини. І якщо демократія означає права людини, то вона належить до послання Церкви». Релігійні права розглядалися у документах Собору системно, в усій повноті — як право мати релігійне переконання, право на приватне й публічне сповідування своєї віри та право на свободу діяльності релігійних об’єднань. Адже, за словами папи Івана Павла II, «релігійна свобода є наріжним каменем для всіх інших свобод людини». Практика ж релігійних переслідувань несумісна з самим вченням Ісуса.
Більшість авторів збірника «Релігійна свобода і права людини» вважає, що всі без винятку християнські церкви мають замислитися над зв’язком християнства і демократії у тому світі, який виникнув після Другої світової війни, після падіння Берлінської стіни й розпаду Радянського Союзу. Прийшов час, за словами Дж. Вітті, «струсити з себе парафіяльну ностальгію і оцінити демократію у світі Євангелія і Традиції, а ще — в контексті інших культур і країн». Католицька та протестантські церкви ведуть сьогодні перед у теоретичних і практичних зусиллях, спрямованих на втілення демократичних прав людини, включно з релігійними свободами. «Досі неясно, — пише Гантінгтон, — чи стане Православна церква, після звільнення від комуністичної диктатури, тою силою, яка сприятиме демократії на теренах колишнього Союзу. Це покаже майбутнє.
