У наш комерційний час
У ЗМІ все частіше вживається фраза, раніше у нас нечувана — «релігійний ринок країни». Звучить це як крайнє блюзнірство, бо слово «ринок» пов'язане з купівлею-продажем, з певними комерційними операціями, де церкви мали б виступати чи то «суб'єктом», чи, ще гірше — «об'єктом». Звідки взявся цей поширений ганебний термін, достойний злостивців-атеїстів? Хіба є під ним якесь підгрунтя? Адже ще 2000 років тому, як про це повідомляє Новий Заповіт, торговці були вигнані з храму.
На жаль, сьогодні маємо чимало доказів того, що вживання таких висловів у зв'язку з участю церков у нашому суспільному житті є не зовсім, м'яко кажучи, безпідставним. Найперше це стосується православ'я, що логічно витікає з розколу, з наявності трьох ворогуючих церков. Ворогуючих або — у кращому випадку — конкуруючих між собою. За парафії, за храми, за історичні святині, за домінуюче місце в суспільстві. А ще — за прихильність політиків чи нових українців, тобто тих, хто має владу або гроші. Влада всіх рівнів «продає» тій чи іншій церкві свою прихильність — негайно реєструє одні громади й відмовляє у законній реєстрації іншим, енергійно сприяє реституції церковного майна, запрошує людей тільки однієї церкви на почесні місця в президіях, на мітингах. В обмін можновладці отримують найголовніше для себе — підтримку на виборах. А ще — церковні ордени, заведені, здається, саме для нагороди тих, хто має гроші та владу. Скільки нині в нас тих кавалерів церковних орденів, кавалерів та кавалерш аж занадто «прозорих» для суспільства! Зрозуміло, вельми зрозуміло, що церкви, як усі і як ніколи, сьогодні потребують коштів — на відновлення та будівництво храмів, на становлення духовної освіти, на допомогу нужденним. Але чи справді «гроші зовсім не пахнуть», як цинічно висловився колись римський імператор-язичник Веспасіан? Одне, втім, безсумнівно — такі «генделі» не минають безслiдно для репутації будь-якої церкви, для її суспільного іміджу. У гіркому листі до редакції один із наших читачів із Донеччини навіть назвав церкву в своєму селі «комерційним закладом, де торгують ритуальними послугами».
Нещодавно з'явилася ще одна арена для міжцерковної конкуренції в наданні духовних послуг. Це армія. Ідея інституту капеланства негайно стала конфліктногенною — почалася лихоманка розподілу родів військ між великими церквами, а ще — нагородження військового керівництва. А обережно висловлена пропозиція зробити Андріївську церкву головним загальновійськовим загальнохристиянським храмом була сприйнята з одностайним обуренням. Тим паче, що кожна із церков має на Андріївську церкву свої плани.
У світі не всі церкви співіснують саме так. Нещодавно делегація духовних і світських представників трьох православних церков України мала змогу (завдяки підтримці Фонду Конрада Аденауера) познайомитися з роботою у війську двох найбільших церков Німеччини — Євангелічної (протестантська) та Римсько-католицької. Ми побачили там багато цікавого, згадано ж тільки кілька обставин. Першим впадало в очі те, що зустріч із українською делегацією керівники Католицької і Євангелічної капеланських служб проводили разом. Євангелічне церковне відомство у справах Бундесверу та Католицьке єпископальне відомство у справах війська містяться в одній будівлі, мають спільну загальну програму роботи, разом працюють. Зокрема, провадять у військових частинах екуменічні богослужіння, на які запрошують усіх християн, а також нехристиян (що очевидно сприяє єдності у військових частинах). І це при тому, що між римо-католиками та протестантами-євангелістами існують дуже суттєві теологічні й ритуальні розбіжності, не кажучи вже про розкол і тривалу запеклу ворожнечу в минулому.
Ще, до речі, ми довідалися, що німецькі церкви (жодна з них) не освячують зброї, крейсерів, підводних човнів, танків, винищувачів та іншої військової техніки, як це прийнято в деяких православних церквах. Німецьке духівництво не бере офіційної участі також у такому суто військовому акті, як урочиста солдатська присяга. Там армійські пастирі займаються саме душпастирською діяльністю. А все інше залишають кесарю.
