Естетичні радості й питання на майбутнє

Закінчився Форум видавців у Львові. Він лишив по собі враження абсолютно «децентралізованого», переповненого подіями і, так би мовити, «робочого», позбавленого грандіозних злетів чи грандіозних провалів. Просто величезна книжкова і літературна подія, фестиваль і ярмарок.

Важливі книжки і заходи цього львівського вересня ніби існували в остаточно паралельних просторах, навіть не намагаючись перетнутися. Як я вже писав у анонсі форуму кілька номерів «Дня» тому, особисто для мене подією номер один стала презентація українського перекладу роману Джеймса Джойса «Улісс». На обідах поміж усілякими акціями любителі показували одне одному щойно придбану книжку й обмінювалися першими думками. Неважко здогадатися: на українського «Улісса» чекає дуже прискіплива критика. Надто-бо очікуваним він був. За столиками львівських кав’ярень уже встигли обговорити обсяг приміток (а для такої книжки їх завжди мало) та посумніватися щодо транслітерації імені одного з героїв — чи то Малігана, чи то Мулігана.

Не менш важливою подією стала презентація книжкових новинок «Дня» — історичного «Повернення у Царгород» та документально-публіцистичної трилогії «Котел», «Я — свідок» і «Катастрофа і тріумф» — ледь не єдиний захід, на якому від початку до кінця пробула перша леді України — Марина Порошенко.

Але чи менш значущим було вшанування пам’яті Олега Лишеги, що відбулося одразу в кількох форматах? Від презентації книжки його есеїстики до вечора поезії, де автори (здебільшого молоді) присвячували йому свої твори.

Іще в одному просторі (а буквально в Театрі імені Соломії Крушельницької) відбувалося нагородження найкращих книжок Форуму видавців. Гран-прі дістала Ольга Гнатюк і її «Відвага і страх», а в загальний список увійшли найрозмаїтіші видання: від суто наукового літературознавчого видання «Від антології до онтології» Олени Галети, присвяченого історії українських літературних антологій, до «Нічого правдивого й усе можливе» Пітера Померанцева — унікальної анатомії сьогоднішнього режиму Путіна, його пропагандистської машини та непростих, неоднозначних взаємин із Заходом.

ДАМОКЛІВ МЕЧ ДОБИ

Власне, нота публіцистичності, суспільної актуальності, тривожного й напруженого духу часу передбачувано була під час львівського форуму присутня практично скрізь. Зріс і попит на подібну літературу — «Україну Incognita. Топ-25» українською розкупили повністю у перші два дні Форуму. На вузькій, цьогоріч нарешті перекритій новою поліцією вулиці Коперника, біля головних торговельних площ стояло розбите під час обстрілу авто українських військових. Воно нагадувало про умовність і непевність затишшя на фронті і те, що наших бійців треба продовжувати підтримувати всіма способами. На тій-таки вулиці активісти «Меморіалу» протестували проти нової книжки Платона Бєсєдіна «Учитель. Роман змін». Пізніше, як повідомили ЗМІ, СБУ відкрило провадження за фактом розповсюдження книжок антиукраїнського змісту. Чи йдеться саме про це видання, чи про якісь інші, наразі не зрозуміло.

На книжкових розкладках з’являлися численні зразки новітньої української літератури про війну. Від «Маріупольського процесу» Галини Вдовиченко, чергової інтерпретації вічного сюжету про полоненого, в якого виникають особливі стосунки з ворожою жінкою, в даному випадку «сепаркою», і до надзвичайно медійно розкрученого «Аеропорту» Сергія Лойка, книжки, що збирала чи не найбільші черги покупців. Про війну на сході згадували під час численних дискусій і круглих столів. Зрештою, їй були присвячені читання від волонтерської ініціативи «Війна і слово». Це були не просто виступи поетів (Катерина Калитко, Дмитро Лазуткін, Олена Степаненко та інші) — охочі могли купити їхні книжки, і гроші надходили на потреби українських військових. А за окрему платню (знову-таки призначену саме на фронт та у шпиталі) поети проводили «приватні читання» — декламували свої вірші окремим людям окремо за столиками. Про вічну ж природу загроженості людської свободи й гідності гостям форуму нагадували читання у знаменитому львівському музеї «Тюрма на Лонцького». Тут молоді письменники представляли не свої твори, а уривки з класичної, пронизливої, одночасно абсурдної та напрочуд реалістичної п’єси Миколи Куліша «Народний Малахій», що символічно і жаско демонструє, як абстрактна, забавна утопія «негайної реформи людини» раптом починає ламати людям їхні вже справжні, а не абстрактні життя.

Вистачало, втім, і акцій естетично самодостатніх, як-от іронічні читання пам’яті екстравагантного короля та покровителя мистецтв Людвіґа Баварського чи українсько-африканський вечір, де вперемішку лунала українська й африканська поезія (від Конго до Марокко) під акомпанемент африканської ж музики. Міжнародний контекст на цьогорічному форумі, до речі, був традиційно потужний, на центральних львівських вулицях що кілька хвилин можна було перестріти як не перекладача з української на словацьку Патріка Орєшека (що йде модерувати зустріч зі словацьким письменником Іваном Стирпкою), то польського поета Адама Відемана, в якого нарешті вийшла книжка українських перекладів. А однією з ключових подій став вечір текст-групи «Орбіта» з Латвії. У їхньому виступі російськомовна поезія (особливо насичена, так би мовити, «офісною романтикою») поєднувалася з музичними та просто шумовими ефектами, що видобувалися головно зі старих радіоприймачів Spidola (гра на півзабутих радянських стереотипах про Латвію). Однак міжнародні події цього року, здається, якось не особливо вирізнялися, не привертали окремої уваги. Це, з одного боку, добре, бо засвідчує високий рівень літературної інтеграції, але з другого, тоді трохи затирається усвідомлення необхідності подальшого пізнання літератури близьких і далеких сусідів по планеті. Коли, наприклад, не відбувається (не з’явилися учасники, а слухачів прийшло тільки двоє) презентація білоруського літературного часопису. Цікаво було б також усе-таки послухати заявлений виступ китайського поета-дисидента Бей Лінґа, що мав читати у Театрі імені Леся Курбаса, незалежно від славнозвісного «людського фактору», з якого боку він би не був. «Фактору» так само неминучого, як і неминучою є потреба боротьби з ним.

ЧИ ТРИВАТИМЕ «ПАТРІОТИЧНИЙ» ІНТЕРЕС ДО КНИЖКИ?

Низка заходів, де практично не було глядачів, взагалі відрізняє нинішній форум від попереднього (були ще непоодинокі та несподівані скасування акцій). Тобто, звісно, завжди буває різне, але в останні кілька років дуже рідко траплялися події, на які б «не вистачило» публіки. Тепер їх явно більше. Може, через те, що самих заходів стало ще більше (хоч їх завжди було багато, й вони в програмі постійно перетиналися). А може, маємо скорочення публіки як такої. Говорити про це впевнено, зрозуміло, зарано — немає чітких показників, офіційних даних, є лише візуальні враження. У приватних розмовах представники видавництв щось подібне говорили і про продаж на стендах у Палаці мистецтв, і на подвір’ї Палацу Потоцьких. Багато хто казав, що продаж зменшився, порівняно з 2014 роком. Правда, в останні дні форуму, в суботу й неділю, настрій у видавців поліпшився, і роботи стало більше. Дехто вже навіть заговорив про «переплюнути 2014-й». Усе це теж лише враження й приблизні оцінки, бо традиційно ніхто жодних чітких цифр виторгів, мабуть, не оприлюднюватиме (хотілось би помилитися!). Але суб’єктивні враження наводять думку на факт об’єктивний. Як би не було насправді, навіть якщо людей на форумі було не менше чи й більше, ніж торік, ці враження все одно не випадкові. Адже патріотичне піднесення неминуче зменшується. А саме воно великою, мабуть, вирішальною мірою забезпечувало останнім часом зростання інтересу до літератури й культури, принаймні у великих містах. Що буде далі? Надто на тлі посилення фінансових проблем. Чи збережеться інтерес до, зокрема, української книжки в людей, які сьогодні стоять у чергах за романом про оборону Донецького аеропорту, якщо новини з позначкою «зрада», розчарування, зубожіння і просто буденні справи, можливо, зовсім зведуть патріотичну хвилю на позначку «штиль», а тризуби на футболках перестануть бути такими модними? І це поки що гіпотетичне питання стосується не лише сфери літературної. Якщо політикум знову потоне в чварах і підступах, а, наприклад, Росія вже не буде «стимулювати» патріотизм і активність українців у військовий спосіб? Якщо суспільство знову зануриться у глибокий пасив (чи й у новий розкол)? Як тоді поводитися, що робити всім мислячим людям? Питання, над якими варто поміркувати вже тепер, бодай для профілактики. І для мене зовсім не дивно, що на ці запитання наштовхує літературний фестиваль чи книжковий ярмарок.