Філософія, помножена на інтелект
Дещо про прозу знаменитого авангардиста Хорхе Луїса Борхеса українською мовою
На долю цього талановитого латиноамериканського письменника випало чимало випробувань, злетів і падінь, з яких він завжди виходив переможцем. Насамперед завдяки силі духу і твердості характеру. Його не зламала навіть сліпота, що катастрофічно прогресувати під кінець життя, суттєво ускладнивши роботу над літературними творами. Йдеться про аргентинця за походженням Хорхе Луїса Борхеса — визначного письменника ХХ ст., лауреата літературної премії Сервантеса, одного з засновників авангардизму в іспаномовній латиноамериканській поезії.
До збірки під назвою «Книга Піску. Пам’ять Шекспіра» майстра інтелектуально-фантастичної прози увійшло сімнадцять оповідань у перекладі Сергія Борщевського («Видавництва Старого Лева»).
Характерній манері письма Борхеса притаманні лаконічність, психологізм і гостросюжетність. Невипадково близько трьох десятків прозових творів ще за життя письменника були екранізовані (це приголомшливі історії, де реальне тісно перепліталося з містичним). Останнє, до речі, присутнє мало не в кожному оповіданні нинішнього збірника, в яких основна мета автора — максимально заінтригувати читача своєю розповіддю.
В оповіданні під назвою «Інший» Хорхе моделює часовий зсув, перемістивши головного героя з минулого у майбутнє. Твір цей написано ще у 1960-х у розпал так званої психоделічної революції на Заході, коли музиканти, кінематографісти, літератори експериментували з наркотиками задля розширення свідомості і досягнення стану роздвоєності... Крім того, читаючи «Іншого», натрапляєш на феноменальне передбачення: автор напророчив те, що Росія продовжуватиме загарбувати все нові і нові території, а західні країни виявлятимуть безсилість, бо, по-перше, їх постійно роздирають чвари і протиріччя, а, по-друге, правляча еліта не здатна вчасно консолідуватися проти потенційного агресора. Чи не те ж саме спостерігаємо сьогодні у контексті чотирирічної гібридної війни, розв’язаної Російською Федерацією проти України? Іншою постійною темою для письменника були наслідки трагічних подій у його рідній Аргентині, адже вона, як і більшість латиноамериканських країн у минулому столітті, двічі відчувала на собі диктаторський режим.
У збірці складно знайти оповідання, де б не згадувалась низка історичних постатей, котрі у різні періоди впливали на долі народів і держав, формували латиноамериканське культурне тло. Їхні імена Борхес постійно вкраплює в тканину твору, роблячи текст максимально пізнавальним й інформативним. Назвемо бодай кількох з цієї плеяди обраних: Хуан Домінго Перон — диктатор, який прийшов до влади в Аргентині у результаті державного перевороту (за його правління сім’я Борхеса зазнала репресій через політичні переконання, а самого письменника було примусово відправлено у відставку з престижної посади директора Національної бібліотеки); класик американської містичної літератури Едгар Аллан По, унікальний письменник-містик Говард Філіпс Лавкрафт, яскравий представник літературного андеграунду Вільям С’юард Барроуз (Борхес щиро зізнавався сучасникам, що йому бракує слави саме цих відомих на увесь світі прозаїків), а ще шотландський філософ та історик Девід Гюм, німецький історик і філолог Карл Йоахім Марквардт, іспанський поет, прозаїк і філософ Франсіско де Кеведо. Борхес недарма десятиліттями працював у бібліотечних архівах, студіюючи праці цих та інших творчих мислителів минулих епох, мудрість яких згодом віддзеркалиться у дотепних і полемічних діалогах персонажів його оповідань.
Варто зупинитися ще на двох творах, представлених у збірці — оповіданнях «The are more things» і «Утопія стомленого чоловіка». У першому автор постає як письменник-містик, віртуозно вибудовуючи сюжет навколо таємничого створіння — чи то мінотавра в подобі людини-людоїда з головою бика, чи то амфісбени — двоголової змії, яка в уявленні стародавніх греків вважалася символом зла і підступності. Хорхе дуже часто звертається до міфології, здатної перевернути будь-яке усталене уявлення про навколишній світ, відірвати читача від землі і понести у захмарні висоти. Так само оповідь свідомо підсилюється ще й крилатими висловами й оригінальними сентенціями: «людина забуває, що вона — мрець, котрий розмовляє з іншими мерцями», «дикун не в змозі збагнути Біблію місіонера», «пасажир бачить снасті не так, як моряки», «якби ми бачили світ таким, який він є насправді, можливо, ми зрозуміли б його».
Друге оповідання фактично є новою літературною версією, створеною за мотивами книги «Утопія» середньовічного англійського письменника Томаса Мора, в якій зображується ідеальне суспільство без соціальних вад. Той же сюжет розгортається і в оповіданні «Утопія стомленого чоловіка». Тут Борхес конструює майбутнє, в якому зникне соціальна нерівність, а на зміну урядів прийде широке самоврядування, відпаде потреба у книжці як традиційного носія здебільшого непотрібної інформації, вік людини триватиме вічно, аж поки вона одноосібно не прийме рішення штучно припинити свою життєву місію... Є багато спільного між двома утопістами-фантазерами, котрі наважилися — один у книжці, а інший — у короткому оповіданні, описати те, який вигляд матиме довершена людина з прийдешніх поколінь.
Знайомство з літературними шедеврами по-справжньому самобутнього письменника не обмежується лише однією книгою. «Видавництво Старого Лева» для шанувальників його творчості випустило ще два видання зі схожими зовні обкладинками, тільки в іншій кольоровій гамі — «Шість головоломок для дона. Ісидро пароді» і «Книга вигаданих істот». В них так само є багато інтригуючого, притаманного стилю творчості Хорхе Луїса Борхеса.
