Iван Драч: двотомна панорама

Однією з дат минулого 2016 року було 80-річчя поета Івана Драча. Тоді ж у видавництві «Фоліо» з’явився двотомник його вибраних творів. Чудова нагода актуалізувати одну з важливих постатей української поезії.

У «зовнішньому» для поета, тобто в публічному, житті Драч уже встиг побути в різних амплуа. Починав він як експериментатор і бунтар проти канонів, один із найпопулярніших поетів, один із визнаних лідерів шістдесятників. Пізніше дещо «згладив» свій імідж, та й письмо — теж, знайшов певну систему компромісів із владою (що спричинилося до звинувачень у конформізмі). Учорашній «формаліст», якого шпетили з «високих трибун» і на зібраннях «трудових колективів», успішно вписався в радянську літературу, ставши, можливо, в певному сенсі межею дозволеного. На зламі вісімдесятих—дев’яностих Драч — поет-трибун, публіцист, голова Народного Руху. І, нарешті, в 2000 — 2010-ті роки він став просто живим класиком, який іще час від часу випускає у світ нові вірші (здебільшого публіцистичні та іронічні — як-от нещодавні відверто суперечливі тексти, пов’язані з подіями українсько-російської війни), але загалом мирно посів собі місце на високій і не надто досяжній полиці в книжковій шафі.

Правду кажучи, в останній із перелічених ролей поет Іван Драч отримав незаслужено мало уваги. Це легко пояснюється. По-перше, надійшов час втоми від культу шістдесятництва. По-друге, в каноні поезії другої половини ХХ століття здебільшого акценти стали робитися на авторах із більш або менш виразними дисидентськими нотками в біографіях, із чіткішою громадянською позицією в застійні роки, з тими чи іншими формами андеграундності. По-третє, політична і навколополітична діяльність і поезія Драча «перебили» в пам’яті багатьох попередні етапи його творчості.

Вихід двотомника вибраних творів, таким чином, дуже вчасний і доречний. Адже хоч як би трактувати відносини поета з радянською владою, він у будь-якому разі залишається ключовою постаттю літератури минулого століття, ефектним і самобутнім автором.

Перший том має назву «Соняшник» (відсилає до знаменитої «Балади про соняшник») і містить вірші за шістдесяті та сімдесяті роки. Тут — уся класика раннього Драча. З неймовірною вітальністю та жагою пізнання, з ультрасамодостатніми образами, з переосмисленою спадщиною авангарду, як українського, так і зарубіжного, зі зворушливим ліризмом.

Ніч розписала небо в синю

домашню вазу.

Захлинулася електричка.

Комар в спориші принишк.

Замурзався я на роботі —

і мати примітила зразу

Заплямлені солідолом ще

путні сірі штани.

Баняк на плиту поставила.

Дістала з полиці мило.

А місяць у білих споднях

з батьком у шахи грав.

Далеко овогнене місто

на сон голубий мостилось.

Смачною була після пива

густа кабачкова ікра (...)

Подібно до свого попередника з двадцятих-тридцятих років Олександра Коржа, Драч прагнув поєднати сільський архаїчний затишок із урбаністичною динамікою. Особливо це стало помітно у віршах сімдесятих років, де вже відчутно менше грайливого епатажу, формальних цікавинок (але все одно дуже багато, як на українську радянську літературу, тобто якусь місію «альтернативності» поет таки виконав). Зате більше — психологізму, сентиментальності та мотивів науково-технічного прогресу. Як зазначає в передмові Іван Дзюба, Драчеві властиві досить різкі переходи між етапами творчості, такі собі народження наново.

Другий том під назвою «Крила» представляє твори вісімдесятих і дев’яностих років. Це й поетичні враження від подорожі до Америки, і подальше очуднення буднів, і все більше поезій-присвят. Тут триває спрощення поетики, випрозорення форми, яке, на моє переконання (долучаюся тут до думки Івана Дзюби), зовсім не пішло на користь текстам Івана Драча. Що особливо помітно в творах найпізніших і найпубліцистичніших. Попри те, й у «Крилах» вистачає віршів виразних і вартісних.

Дибуча земля

розпросторить рамена —

 Зелена, шалена моя,

достеменна,

Ідуча земля розпанахає

в стогоні лоно

Вогненне, шалено, ужалено

і безборонно(...)

І, звісно, саме до другого тому належить головна, найпотужніша річ зрілого Драча — поема «Чорнобильська Мадонна». Вона прийшла на зміну віршам до 1986 року, в яких поет відверто захоплювався мотивами атомної енергетики. Чим не діалог із самим собою? У «Чорнобильській Мадонні» Іван Драч зумів дати й епічну панораму катастрофи (та великою мірою запортретувати тодішнє суспільство), і емоційну напруженість, і притчу, і, разом із тим, свої фірмові образи.

(...) Ти намагався

диригувати —

Плачем будь, стань

Голосінням,

вирви над Прип’яттю

паморозь

сиву бузку посивілого

і порадій у Рудому лісі,

що сонця  рудіший, —

Прокляттям будеш,

Родом і Плодом

поганьбленим

будеш, коли зламаєшся

як Перо, коли злякаєшся як

Пензель, коли вирвешся

од страху як

Диригентський жезл...

Іван Драч — сентиментальний формаліст, публіцист і поет у вічному пошуку нового. Таким він постає у двотомнику вибраних творів — книжці, необхідній для всіх любителів української поезії ХХ — ХХІ століть. Додам, що, крім власне віршів, тут ви зможете прочитати дві передмови (до першого тому — згадана передмова Івана Дзюби, до другого — Анатолія Ткаченка), а також подивитися фотоматеріали — знімки Івана Драча різних років із його власного архіву.