Культурний віадук, або Міст, що скасовує страх

Удруге Полтава збирає інтелектуальну еліту й прокладає міст у північному напрямку «Україна — Швеція». Вдруге місто фестивалить у ритмі Meridian Poltava. Шведські письменники, українські мистці, діячі національного масштабу, актори, музиканти, команда вишколених організаторів та волонтерів. Здавалося б, уже смаленого вовка бачено, і чомусь екстраординарному — зась. Одначе суть якісного заходу — безнастанне оновлення і вихід на нові пульсуючі сенси. Тож які меридіанні сенси запропоновано у Полтаві цьогоріч?

ПОЛЕ ІНФОРМАЦІЙНОЇ БИТВИ

Полтава залишається і дотепер одним із епіцентрів снування російських міфів про дружні народи, про зрадника Мазепу. А їхніми заручниками є не лише українці. Тож фестиваль — особливо цьогоріч — мав на меті покласти край будь-яким недомовкам, вигадкам, залучити шведських союзників до спільного відновлення пам’яті. А музей Полтавської битви — одна із локацій для такого двостороннього міжкультурного діалогу: мистецьке читання поезій та інформаційне пізнання.

Упродовж трьох століть Московія у різних її трансформаціях дискредитувала шведське військо, Шведську імперію через військову незламність, потугу та звитягу, стратегії інформаційної блокади, тиражування директив та указів — усе це актуальне і тепер.

Шведські друзі-митці зізнаються, що для них стало дивним, чому пам’ятник їхньому союзнику, а нашому гетьману, встановлено лише у 2016 році. Відповідь на це наскрізна — постійний спротив на рівні матеріальної культури: відновлення братської могили російських воїнів із виразним підтекстом перемоги у Полтавській битві, пам’ятник Ватутіну, місце перепочинку Петра. І виразний брак шведської мозаїки — поруч із Мазепою здавався би доречним Карл XII... 

Однак шведські митці декларують зовсім іншу риторику, притаманну їм історично, відмінну від накладання агресивних матриць — завоювання українського простору культурними кодами: кількастороннє читання — шведською, українською, — переклади. Така міжкультурна комунікація — стилістично екстравагантна, бо що направду ми знаємо про скандинавський народ, його домівку: пташине озеро Павікен, експедиції вікінгів, таємниці Беовульфа, морський Готланд.

СКАНДИНАВСЬКА ЕПІСТОЛА

Серед шведських митців — Ґуннар Гардінґ, Анхела Ґарсія, Анн Лінґебрандт, Лассе Сьодерберг, Ларш Пальм. Їхня мова послання — поетична, з мотивами пташиних переспівів, зі спогадами екзотичного минулого, про підкованість слова, розуміння свого та іншого.

Анн Лінґебрандт — поетка й літературна редакторка шведської щоденної газети HD-Sydsvenskan, розповіла: «Для мене, як і для більшості шведів, Полтава асоціювалася довгий час зі словом «смерть», була синонімом поразки. Але тепер інакше. Через поезію я увійшла туди, куди раніше боялася зазирати. І я рада, що ми спільно — українсько-шведським текстом — можемо наповнити цю назву новим змістом, наповнити її поезією. Поезія — це ключ, який відкриває двері в кімнати, про існування яких ми навіть не знали. Поезія — це міст, що веде до історії, яка нас пов’язує. Поезія — подорож, і я рада, що приїхала сюди».

Українською відповіддю були не лише переклади і зворотно спрямовані прочитання — Катериною Калитко, Сергієм Осокою, Сергієм Жаданом. Це й музична присвята-концерт української композиторки Вікторії Польової — «Готланд. Послання острову». Мова роялю, скрипки, віолончелі, кларнета, флейти, маримби, прокидання архетипів як голосу скандинавських предків.

Письменниця Катерина Калитко, діалогізуючи мовою мистецтва із північними гостями, зауважила, що поезія була, є і буде способом говорити з колективною пам’яттю, «бути на землі, яка промовляє, стати голосами тих, кого вже немає».

Відтак твори про мумі-тролів Туве Янссона, «Пеппі Довгапанчоха», «Брати Лев’яче Серце», про країну Нангіялу Астрід Ліндгрен — це всього лише наш скромний дитячий досвід надсилати скандинавські епістоли. Meridian Poltava дає більші обшири, аби в контексті сучасної літератури, сьогоденних реалій пройти крізь міст дезінформації, віадук, під яким — глибокий вакуумний яр, скасувати, розвінчати, здолати давні страхи одне щодо одного, прийняти поразки і відкрити нові звитяги.

НЕРВОВА СИСТЕМА СОЦІУМУ

Дві останні новинки українського літературного простору — збірка Катерини Калитко та українськомовний роман Володимира Рафєєнка — представлені були і в Полтаві, означивши чіткіше теми битви, протистояння, перемоги і втрати, війни на Сході, на Балканах, війни Північної — і та, що вже відійшла в історичну Лету, і яку переживаємо на собі. 

Тексти українських митців — це також і спосіб розповісти шведським партнерам на культурному фронті, на полі Полтавської битви про битву за схід і Крим. У цьому разі, за влучною заувагою Катерини Калитко, «поезія — це найшвидша нервова реакція, відповідь, як скорочення м’яза від колючки, смикання нерва... Поезія реагує швидше, ніж дипломати, політики, на ті виклики, які світ кидає назустріч людям і до яких вони часто виявляються неготовими. Вона шукає нову мову, називає певні явища першою. Поети — нервова система соціуму». 

ПРЕЗЕНТАЦІЮ КНИЖКИ ІГОРЯ ПОМЕРАНЦЕВА (НА ФОТО ПРАВОРУЧ) «ВЫ МЕНЯ СЛЫШИТЕ?» МОДЕРУВАВ ПИСЬМЕННИК ОЛЕКСАНДР БОЙЧЕНКО

Література — це завжди спосіб означення свого та іншого. З одного боку, ми маємо міст, по якому, руйнуючи страх, можемо іти пліч-о-пліч зі шведськими діячами, мистцями, але, з іншого, є ментальні кордони, які залишають нас у собі. І тут головне — відшукування балансу між закритістю та комунікацією.

«Що то є таке — те своє та інше? — запитує Катерина Калитко. — Скажімо, ось мій подільський наголос діє краще, ніж паспорт. Мій діалект, говірка — це своє, а інший — це вже за межами того. Своє — це те, що означене кордонами моєї мови. Передусім української».

Але в ширшому сенсі — це мова, якою говорять про людяність. Мова глобально, якою можна комунікувати зі шведами, поляками, литовцями, із будь-ким, хто здатен навчитися володіти нею майстерно. «Якщо немає здатності про це говорити, то, очевидно, це та розмова, яку не варто продовжувати. Це система ідейних, естетичних переконань, яка зближує нас із тим, іншим. Тонкі імпульси підсвідомого, коли можливо порозумітися без слів», — додає поетка. 

Її верліброва «Ніхто нас тут не знає, і ми — нікого» — про людину, яка вчиться втрачати. Спроба зібрати українську вишивку, зону осілості в мовні рамки фрагментом світу, який розвалився. Це наче коли ти встигаєш вийти із будинку, який розвалюється, з оберемком випадкових речей і намагаєшся з них скласти якийсь новий світ. Це так само про любов. Історія, як на червону нитку любові все й нанизується.

Ще один текст — одначе прозовий — Володимира Рафєєнка, письменника, чия власна історія означена маркером — Схід і його дорога додому. Це важливий досвід пізнання для іноземців, яким, імовірно, може здатися дивним, чому Захід не знав, що робив Схід, чому Схід боявся Заходу, хто став заручником лукавого, і як із російськомовного вкоренілого жителя можна вирости в одного з найбільш майстерних україномовних письменників.

«Мондегрін» — текст про людину, що померла по дорозі з Донбасу вглиб країни — метафорично — стала інакшою, втрапила у Київ. Метафора, символ кобилячої голови як переслідування страхами, і викривлене слово, лінгвістичний покруч — мондегрін — як символ викривленої дійсності, недобаченого, недочутого, недоз’ясованого. І сотні недо-, через які пройти доводиться усім. 

Олександр Бойченко — редактор книжки — розшифровує інтенції автора: «Занурення російськомовного переселенця в радісно-тужливу стихію української мови, небажання змиритися з роллю пасивного об’єкта «захисту» з боку Росії, те, як погано різномовні частини України досі чули одна одну, внаслідок чого й перетворилися одна для одної на суцільний «мондеґрін»».

ТРИДЕННА МАНДРІВКА УКРАЇНИ ДО СЕБЕ

Врешті, усі тексти стали викликом як для українських представників, так і для шведських друзів, розділивши меридіанно фестиваль у Полтаві на злободенне та почасти розважальне, але не розчленувавши на чорне і біле, декларуючи різні відтінки, здатність України бути привабливо розкішною у часи смути, войовничою водночас, несучи своє мистецтво на щиті.

Треба сказати фінально-підсумково, що MERIDIAN POLTAVA — це триденна мандрівка України до себе української національно, України в Європу, а мистецтва до ще більшої вишуканості та якості. Це 24 заходи, 13 автентичних історичних локацій, понад 30 гостей. Серед українських учасників: Ігор Померанцев, Ада Роговцева, Катерина Степанкова, Іван Малкович, Артем Чех, Олег Каданов, Євген Турчинов, Юрій Іздрик, Володимир Маляренко, Пітер Залмаєв.