Між героїзмом та прекрасним

Майдан — це історія мільйонів, і вона не може бути привласнена. У багатьох із нас є своя відповідь на те, де кожний перебував восени 2013 — взимку 2014 років. Мистецько-культурологічний проект «Майдан. (Р)Еволюція Духу», який підготував Антін Мухарський (традиційно спільно з Орестом Лютим), показує, що Майдан ніким не може бути привласнений. Майдан — феноменальне явище світової політики, бо поряд із любов’ю і милосердям, які панували в серцях людей Майдану, був сміх, який вивищував над абсурдом. А там, де є сміх, народжується мистецтво, яке піднімає людину до Прекрасного, водночас саме породжене Піднесеним.

Євген Сверстюк, один із голосів альбому, у своєму есеї згадує анекдот:

« — Як це Путін напав на Україну?

— Я його попросив, — сказав Янукович.

— А як ви до цього додумалися?

— Він мене попросив.

Обидва вони ще в лавах комуністичної партії засвоїли утилітарне цинічне ставлення до народу, який схвалює і Сталіна, Хрущова, потім Брежнєва — і анекдоти на нього» (с. 138).

У мистецьких фото (важко назвати мистецтвом закривавлені тіла і зболені душі, які повстали супроти Зла, проте від усіх світлин відчуваєш особливе піднесення, а отже, за Кантом, мистецтво) є трагедія, боротьба, але немає агресії та відчаю. Майдан став тією силою, всередині якої зародились милосердя, розуміння, відчуття братерського плеча. Натомість із боку беркутівців — ненависть і тваринний страх від того, що добро таки може перемогти. Поряд із нападом завжди прихована слабкість, яка підносить тирана в очах свого оточення-плебсу. Той, хто любить, хто сміється в очі ворогові, хто готовий прийти на допомогу, не може програти. Герої не вмирають, бо не вмирає любов.

На цих фото немає політиків, які б виголошували промови зі сцени. Майдан творили люди і люди привели до влади тих, хто сьогодні сидить на Банковій. Антін Мухарський зафіксував під однією палітуркою український дух спротиву, узявши для власного тексту в книжці влучну назву «Мистецтво спротиву». Майдан у альбомі постає мистецтвом — цей дух, який змагається зі Злом, прекрасний. Апокаліптичні картини, які могли б бути ілюстрацією до голлівудського фільму про війну з «чужими», — made in Ukraine. Вони створені не за сценарієм, але відповідають якомусь вищому задуму, до якого долучилась Україна. Теоретики Франкфуртської школи свого часу сказали, що після Освенцима поезія неможлива. Поезія — як одвічний вияв духу і прекрасного, але також як один із найдієвіших чинників боротьби. Фотографії в цьому альбомі — це поезія. Поезія, яка таки можлива під час боротьби з антилюдяним режимом і його кривавими солдатами-звірами.

А. Мухарський зібрав не лише фотографії. Видання містить п’ять блоків (безперечно, самі фото — це ключовий компонент видання): 1) Очевидці. Учасники Майдану; 2) Майдан. Аналітика; 3) Літературний Майдан; 4) Мистецький Майдан; 5) Революційна поезія. Поряд із фото, які не можуть залишати емоційно байдужими, є спроби аналітичних інтерпретацій, філософсько-культурологічних осмислень того, що відбулося. Серед авторів есеїв, колонок, інтерв’ю — Юрій Андрухович, Дмитро Булатов, Тарас Возняк, Михайло Гаврилюк, Сергій Жадан, Ірена Карпа, Андрій Любка, Орест Лютий, Антін Мухарський (sic!), Мустафа Найєм, Михаїл Ходорковський, Андрій Портнов, Володимир Парасюк, Тарас Прохасько та ін. Кожен має свою історію. Проте для багатьох часом «Ч» стало 30 листопада — перший вияв зла і першої крові заради порятунку країни. Юрій Андрухович зізнається: «На Євромайдан до Києва я приїхав 1 грудня, в день однієї з найпотужніших протестних маніфестацій, спричиненої безпрецедентно (тоді ще безпрецедентно) звірячою розправою над мирними активістами в ніч на 30 листопада... На брутальне і криваве залякування столиця, та й уся країна, відповіла мільйоном протестувальників. Мені було дуже треба знайти себе серед них» (с. 159).

Культуролог Вадим Скуратівський дав доволі точну формулу: «Європейський вибір — це вибір вартостей» (с. 135). Євген Сверстюк додає: «Майдан — це передовсім повстання проти всемогутнього володаря» (с. 144).  Мислителі мають рацію: «Усі московські пропагандивні кліше про коричневих, про бандерівців, про фашистів на Майдані викликали тільки сміх. Людям не вірилось, що це не вигадка дурних, а звичайна в Росії система офіційної лжі, успадкована з давніх часів» (с. 138). Неправду було подолано чимось людським і тим, що розпочало нову історію України. Це новий дух, у якому поряд із геройським є щось прекрасне. Тому альбом вартує, щоб ми ще раз пережили катарсис. Мистецтво вивищує. І поразки в Україні не буде доти, доки Майдан буде в нашому серці як мірило усіх політичних речей.