Різдво зі Скруджем

Переказувати сюжет «Різдвяної пісні у прозі» (у «Видавництві Старого Лева» – «Різдвяна історія») Чарльза Діккенса немає жодного сенсу – більшість прекрасно знає історію Ебенезера Скруджа. Хто не вивчав твір у школі, а він є у шкільній програмі, не читав книжку, то, принаймні, не раз чув у різних варіаціях згадку про Скруджа і його виняткову скнарість. Або дивився мультфільм, який кілька років тому був в прокаті (дивитися його у 3Д було водночас захоплююче і моторошно). До речі, прочитавши книжку, цілком можна «закріпити пройдений матеріал» переглядом цього мультфільму. Або – для читачів трохи молодших – диснеївськими мультфільмами-адаптаціями класичного сюжету.

Читати і перечитувати цю різдвяну класику у перекладі Івана Андрусяка з ілюстраціями Ростислава Попського – особливе задоволення. А перевидання 2014 року у «Видавництві Старого Лева» має ще й стильну обкладинку, створену творчою майстернею «Аґрафка».

Уперше «Різдвяна пісня» Чарльза Діккенса була опублікована в Лондоні у середині грудня 1843 року. За кілька тижнів шеститисячний наклад був розкуплений. З того часу весь світ читає і знає цю повість, вона виходила у різних перекладах і з різними ілюстраціями. Вона дидактична, тут все чітко розділено на «чорне» і «біле», а всі моральні уроки і потрібні висновки автор підкреслює і розтлумачує читачам. Попри це, повість приємно перечитувати і зараз, коли дидактика радше відлякує читача. «Різдвяна історія» – це нагадування самому собі про базові цінності – любов до ближнього, взаємодопомогу, доброту і милосердя, увагу до тих, хто в скруті, благочинство. А ще нагадування, що будь-якої миті ми можемо змінити своє життя, а відтак і майбутнє, можемо стати кращими, уважнішими, добрішими. І, по суті, не обов’язково це робити на Різдво, але зимові свята якось по-особливому надихають на добрі вчинки.

Після родинного читання «Різдвяної історії» можна  поспілкуватися з дітьми на ці теми і навіть започаткувати традицію родинної благодійності – обрати собі сферу: підтримка людей у нужді, притулку для тварин чи навіть якогось якісного освітнього чи книжкового проекту. Проговорити, чому це важливо, що це дає, навіщо це потрібно.

Ну, і, звичайно, юним любителям жахастиків ця вікторіанська повість цілком може припасти до смаку. Скільки разів я її читала, а все рівно у мене холодок по спині пробігає, коли до Скруджа приходить привид Марлі, а потім – третій Привид. І скільки б разів ми не читали цю повість, завжди приємно, що закінчується вона на мажорній ноті. Що навіть черствий і холодний скнара Скрудж розвертається обличчям до звичайних людських радостей.