Український амбасадор в італійській літературі

Перекладачка, мовознавиця і лексикографиня Мар’яна ПРОКОПОВИЧ перекладає переважно з італійської та англійської. Завдяки їй українським читачам стали відомими твори таких класиків, як Умберто Еко, Луїджі Піранделло, Італо Звево. За останні роки пані Мар’яна переклала чимало сучасних італійських авторів. Відомими є і її переклади італійською української літератури.

Нещодавно Мар’яна Прокопович була відзначена орденом Зірки Італії. Це престижна італійська нагорода, що її присуджують громадянам Італії чи іноземцям, які сприяють розвиткові дружніх відносин та співпраці між Італією й іншими країнами. Нагороду присуджує президент країни за пропозицією міністра закордонних справ. «День» вирішив поспілкуватися з пані Мар’яною про її перекладацьку діяльність і про бачення сучасної ситуації з перекладною літературою в Україні.

ПЕРЕКЛАД ЯК СПОСІБ ПОРОЗУМІННЯ

— Спочатку про орден Зірки Італії. Що означає ця висока відзнака особисто для вас?

— Звичайно, ця нагорода для мене багато означає. Бо це своєрідне визнання того, чим я займаюся все своє життя. Це визнання моїх перекладів і моїх зусиль, які я докладаю, щоб українці та італійці краще пізнавали одне одного. Скажу чесно, я просто працювала й ніколи не задумувалася над жодними нагородами. Усе, що мені пропонували перекладати, я перекладала, намагалася робити все, що від мене залежало, щоби якість кінцевого результату — книги — була на найвищому рівні.

— В Україні виходить не так багато перекладів з італійської. Чому? Італійська література не цікава для українських видавців, перекладачів, потенційних читачів?

— Італійську літературу знають у нас дуже мало. Якщо ви запитаєте українців, кого вони знають з італійської літератури, вони можуть назвати Данте, Боккаччо, Умберто Еко, і на цьому все. Певних знань про італійську літературу як таку в нас, на жаль, немає. Зрозуміло, що видавці хочуть перекладати й видавати те, що читачі куплять. Також у нас дуже мало італознавців, які могли б популяризувати цю літературу, передруковувати цікаві статті, опубліковані в італійських виданнях, робити огляди, радити. Тож порівняно з іншими європейськими літературами італійська залишається для нас невідомою. Краще знають англомовні літератури, французьку, німецьку, іспанську.

ПОТРІБНА ПОПУЛЯРИЗАЦІЯ ЛІТЕРАТУРНОГО ПРОДУКТУ

— А що загалом відбувається в сучасній італійській літературі? Чи є автори, чиї книжки варто було б перекласти українською?

— У кожній літературі є щось, що було б цікавим і для українського читача. Водночас не можу сказати, що останнім часом італійська література позначена чимось визначним. Скажімо, всесвітньовідомий феномен Елени Ферранте, який через поганий переклад не сприйняли. Я перекладала Франческу Меландрі, котра минулого року приїжджала в Київ на «Книжковий Арсенал». Вартісною авторкою є Маргарет Мадзантіні, у нас переклали її роман «Не йди», який здобув дуже престижну італійську премію Стрега. До речі, про цей переклад я дізналася абсолютно випадково. А це дуже цікавий роман, про який в Україні нічого не знають. Тобто у нас немає належної популяризації літературного продукту. Інколи читачі не знають, що існує український переклад того чи іншого твору.

У 2000-х роках Інститут італійської культури спонсорував видання італійських класиків, але згодом ця справа якось занепала. Зараз же набагато важливіше робити промоцію тієї чи іншої літератури, привозити письменників, влаштовувати зустрічі з читачами. Це значно поліпшило б ситуацію.

— Ви також перекладали українські книжки для італійських видавництв. Чи є наша література відомою італійським читачам?

— Українська література в Італії є практично невідомою. Окремі книжки, які інколи там видають, не створюють навіть мінімального знання про українську літературу. Тут, знову ж таки, не вистачає промоції. Потрібно спонсорувати видання наших класиків. Ще сучасних письменників можна якось «просунути», а от для популяризації класичної літератури треба справді добре попрацювати. Наш Український інститут книги мав би заохочувати і допомагати іноземним видавництвам перекладати й видавати наших класиків.

ВИКЛИКИ ДЛЯ ПЕРЕКЛАДАЧА

— За останні роки в Україні значно побільшало перекладної літератури. Але водночас дедалі частіше самі ж читачі нарікають на якість перекладів...

— Так, ситуація з перекладами в Україні кардинально змінилася. Ще на початку 1990-х років усіх перекладачів можна було перелічити на пальцях двох рук. А зараз у нас створилася певна спільнота перекладачів, до якої увійшло і багато молоді, що дуже тішить.

У нас ще донедавна не було людей, які займалися виключно перекладами. Ще навіть на початку 2000-х для більшості перекладачів переклад був додатковою справою, яка виконувалася у вільний від основної роботи час. Це була абсолютно ненормальна ситуація, яка свідчила про відсутність фахівців. Хоча й тоді виходило багато якісних перекладів. Тепер же з’явилося багато перекладачів, які спеціалізуються на художньому перекладі і, власне, з того живуть. Зрозуміло, що в цьому загалі нових перекладачів є чимало й таких, які ще не мають великого досвіду чи непересічних здібностей. Тому і маємо багато неякісних перекладів, але з часом ми це переростемо.

Загалом, у сфері перекладу я бачу дві великі проблеми. Перша — це те, що праця перекладача в Україні не визнана і не поцінована на належному рівні. У нас в оглядах книжкових новинок дуже рідко згадують ім’я перекладача, наче його і не існує, а книжку переклала якась машина. Таке у нас теж, на жаль, часто трапляється. Якщо в літературних оглядах від видавництв нічого не згадано про перекладача, у мене відразу виникають сумніви щодо якості перекладу.

Друга проблема — це оплата праці перекладача. Якщо перекладач мусить за короткий термін перекласти книжку і він не може той термін прожити за запропонований гонорар, то ясна річ, що переклад не буде добрим. Тут говори не говори про совісність та професіоналізм перекладача. Доки не буде гідної оплати, не буде якісних перекладів. Дехто, може, хотів би, але не може довести перекладений текст до досконалості. Тому що вже треба братися за іншу роботу, бо не вистачить грошей на прожиття на наступний місяць. До речі, якщо видавництво пропонує високу оплату, то в угоді з перекладачем є пункт про якість перекладу. У такому разі видавець має право вимагати якісного перекладу.

«ЗА УСПІХОМ СТОЇТЬ НАПОЛЕГЛИВІСТЬ»

— Що порадите прочитати з перекладених вами книжок?

— Нещодавній мій переклад — спогади всесвітньовідомого італійського конструктора й автомобільного скорогона Енцо Феррарі «Мої страхітливі радощі. Історія мого життя». Ми всі знаємо, хто такий Феррарі, але нічого не знаємо про його життя. Ці спогади цікаві ще й тим, що Енцо написав їх сам.

Зараз в Україні дуже культивується концепція успіху. Тому українському читачеві буде цікаво прочитати, скільки разів Феррарі падав на своєму професійному шляху, скільки зазнавав невдач, але не здавався. Ми дуже часто бачимо чиїсь успіхи, і нам здається, що людина прийшла, побачила, перемогла. А насправді за успіхом стоїть наполегливість, не можна швидко знеохочуватися. Тому раджу прочитати цю книжку.