Валерій Шевчук — проти самореклами та літературних тусівок

У київській книгарні «Є» відбулася зустріч зі знаменитим українським письменником Валерієм Шевчуком. Її організував Іван Малкович, директор видавництва «А-БА-БА-ГА-ЛА-МА-ГА», в якому цьогоріч вийшли два перевидання творів Шевчука: «Три листки за вікном» і «Птахи з невидимого острова».

На вечорі письменник озвучив своє ставлення до публічного літературного процесу:

— Я ніколи не займався саморекламою, не влаштовував цілих вистав, щоб показати себе, уникав зібрань на зразок тих, що відбувалися в кафе «Еней» у підвалі Спілки письменників, де підпиті письменники трималися одне за одного й казали одне одному: «Ти — геній!» Я просто завжди працюю, пишу, а як воно піде у світ — уже не моя турбота. Що ж до мого читача, я його не організовував, він «самоорганізувався».

Пан Валерій при цьому був у доброму гуморі, говорив як серйозні речі, так і дозволяв собі поіронізувати щодо колег.

— У мене є таке кредо: «Не змушуй музу служити собі. Вона — богиня мстива і може відібрати талант». Через це я не шкодую, що свого часу мене викинули з літератури. Адже ті, хто залишився, та ще й пристав на принципи «партійної літератури», як митці — деградували. Зате, скажімо, Ірина Жиленко як писала свої прості, «міщанські», але чудові вірші, так і продовжувала їх писати, і в результаті збереглася як поетка.

Ірину Жиленко він іще раз згадав у зв’язку з її знаменитою книжкою мемуарів «Homo Feriens», яку назвав одними з найкращих в Україні мемуарів. Щоправда, обмовився Шевчук, мемуари завжди мають суб’єктивні відхилення від дійсності. Для ілюстрації він навів приклад зустрічей тоді ще юних хлопців і дівчат-шістдесятників, які Жиленко описує просто як довгі розмови, а насправді вони були значно сміливішими.

Звичайно, згадав Валерій Шевчук про свої дослідження української барокової та взагалі докотляревської літератури. На його думку, у цій сфері ще вивчено далеко не все, вона потребує подальших серйозних студій.

Джерелом своєї специфічної та багатої художньої мови письменник назвав волинський діалект. І навіть розповів про бійки часів свого дитинства між учнями центральних і периферійних шкіл Житомира на мовному ѓрунті. На питання ж про те, як у нинішніх умовах українофобського наступу зберегти мову, культуру, ідентичність, Валерій Шевчук відповів: головне, щоб ми самі знали, хто ми, шанували себе і свою культуру, а тоді жодні закони нічого з нами не зроблять:

— Скільки вже нас товкли, а ми все є! — оптимістично завершив він свій творчий вечір.