Яким був український інтелектуал 90-х?

90-ті роки ХХ ст. були періодом великого творчого піднесення, експериментів і вивільнення української культури. Митці, що з’явилися в той час, започаткували хвилю творчості, яка цілеспрямовано та наполегливо переформувала успадковані моделі. У своїй книжці «Інтелектуал як герой в українській прозі 90-х» американський вчений українського походження д-р Марко Андрейчик розглядає прозу провідних авторів того часу (Андрухович, Гудзь, Діброва, Забужко, Іздрик, Кононенко, Москалець) й зосереджується на ролі інтелектуала у створенні пострадянської української ідентичності, відстежує злети й падіння цих героїв у процесі їхнього намагання переінакшити творчу сферу. Оригінальна англомовна версія монографії вийшла друком два роки тому, і лише зараз її переклали на українську.

«Робота, яку тоді здійснили українські письменники, є дуже важливою для цього покоління, адже воно — перше, що мало змогу вільно писати. — розповідає Марко Андрейчик. — Вони взялися за реконструкцію як радянських міфів, що були до того, так і національних. І досягли успіху. Ці письменники довели, що спроможні досягти більшого, ніж національна література кінця 80-х».

Книжка має три розділи, в яких автор розглядає три головні, на його думку, тенденції, літератури 90-х років. Андрейчик визначає нові прототипи українського інтелектуала. По-перше, це — «хвацький перформансист». «Це — інтелектуал, який має таланти і ними впливає на людей, зачаровуючи публіку», — пояснює американський учений. Другий прототип — «посол для Заходу». Фактично українські інтелектуали були першими, хто поїхав на Захід. Їх запрошували до університетів, на зустрічі з читачами. «Потім письменники описували той світ й те, як їх там сприймали, або частіше — не сприймали, — розповідає д-р Андрейчик. — Захід тоді майже нічого не знав про Україну. Деякі автори пробували сміятися з цього, щоб не плакати». Третій прототип українського інтелектуала — «хвора душа». «Це — людина, якій боляче жити в сучасній Україні та яка дуже переймається проблемами своєї землі. Людина, яка часто звертається до алкоголю та іншого», — пояснює автор.

КОМЕНТАР

Віктор НЕБОРАК, поет, прозаїк, літературознавець, перекладач:

— Ця книжка осмислила певне явище в літературі. Та культура творилася без жодної підтримки, й це свідчить про її силу. Марко Андрейчик належить до американського наукового світу й виховувався у просторах без обмежень. Саме тому він досить відверто написав про певні речі. «Хвора душа» — точне визначення, яке насправді рідко хто промовляв. Наше суспільство взагалі дуже важко назвати здоровим. Наша питома свідомість була присипана совком, а тепер, коли совок минувся, ми себе інерційно уявляємо якимсь рятівниками людства. Але так не є, тому що ми в якихось елементарних речах є безсилими. Українці все ще не навчилися користуватися часом. Якщо глибоко вчитатися в цю книжку, можна зауважити всі ці процеси. Добре, що тут немає жодного культивування. Адже для Марка, на відміну від деяких вітчизняних дослідників, Андрухович, Забужко чи Іздрик жодним чином не є культовими письменниками — просто добрі автори, які завдяки своїм можливостям і таланту змогли щось зафіксувати. На цю книжку вже є дуже багато посилань. І кожен, хто в майбутньому писатиме про сучасну українську прозу німецькою, італійською чи іншою мовою, обов’язково звертатиметься до неї.