Йоанна ЯГЕЛЛО: «Підлітки не читатимуть книжки лише тому, що хтось стверджує, ніби вона того варта»

Сьогодні у Львові розпочинається Дитячий фестиваль, організований ГО «Форум видавців». Упродовж трьох днів у «Палаці мистецтв» відбудуться понад 300 довкололітературних заходів для юних читачів. Спеціальний гість фестивалю — польська письменниця Йоанна Ягелло.

В Україні з творами авторки лише починають знайомитися, а в Польщі пані Йоанна вже здобула популярність і любов юних читачів своїми книжками про 15-річну Лінку — «Кава з кардамоном» та «Шоколад із чилі». На початку весни український переклад «Кави...» побачив світ у львівському видавництві «Урбіно» і був схвально сприйнятий читачами. Тим паче, що в Україні все ще існує голод на хороші книжки для підлітків, яких небагато і більшість з яких — перекладені.

У «Каві...» письменниця розповідає про 15-річну гімназистку Лінку, яка, окрім традиційних проблем перехідного віку (сварки і суперечки з кращою подругою, проблеми з навчанням, випускні іспити й питання вибору, куди йти далі вчитися, перших симпатій) отримує нерозгадану сімейну таємницю. Мама Лінки — втомлена і пригнічена, не цікавиться донькою і малим сином, а згодом і взагалі, не сказавши ні слова, збирає речі і йде геть. На Лінку лягають хатні обов’язки та піклування про молодшого братика — і все це напередодні випускних іспитів. Дівчина почувається покинутою. А ще випливає сімейна таємниця — у Лінки, виявляється, є сестра, яку вона ніколи не бачила. Хто вона? Де вона? Що з нею? Письменниця також побіжно та делікатно торкається теми пробудження сексуальності, чого поки що не роблять українські автори.

— Не кожен письменник, що пише для підлітків, наважиться взятися за таку важку тему, яку показано у вашій книжці, — тему покинутої у притулку дитини. Що надихнуло вас на такий сюжет?

— Вам це здаватиметься дивним, але книжка мала бути геть про інше. Переважно — про кохання. Ідея остаточного сюжету виникла вже під час написання. Зовсім несподівано. І я подумала, що кохання буде, але не тільки воно. Додам ще дещо. Проблему. Таємницю. Те, що доведеться розплутувати. Я завжди любила детективи, може, тому й виникла думка про цю загадку. Проте я усвідомила, що хочу написати про важливі й для мене речі. Мій батько зростав у дитячому будинку, хоча й не був сиротою. Я знаю, що він відчував, тато мені розповідав про це. Я замислилася над тим, що відчуває мати, яка полишає дитину...

— З якими труднощами ви зіштовхнулися, працюючи над романом? Які мали сумніви?

— Найбільшу проблему для молодіжного письменника становить, як мені здається, саме молодь. Тобто читачі. Я страшенно боялася, що книжка їм не сподобається. Дитяча література повинна подобатися передусім батькам, а доросла — критикам. В обох випадках це зрілі люди, тобто такі, як я. А молодь — інша. Підлітки не читатимуть чогось лише тому, що хтось стверджує, ніби воно того варте. Тобто тут нікого таким не надуриш. Книжка справді повинна сподобатися. Чи радилася я із кимось? Переважно з донькою. Це вона була моєю першою читачкою. І я просила, аби вона оцінювала мене щиро.

«РАНІШЕ МЕНІ ЗДАВАЛОСЯ, ЩО ВСЕ МОЖНА ЗНАЙТИ В ІНТЕРНЕТІ, ТА ВИЯВИЛОСЯ, ЩО ЦЕ НЕ ТАК»

— Як ви готувалися до написання книжки? Може, спілкувалися з людьми, дотичними до теми книжки, читали літературу на відповідну тематику?

— У мене чимала бібліотечка книжок на кшталт «Як написати роман», «Як писати діалоги», «Як створити захоплюючий сюжет». Це переважно англомовна література, бо там креативне написання дуже популярне, й ніхто не соромиться того, що хотів би навчитися краще писати. Я брала участь у різних курсах креативного написання й анітрохи цього не соромлюся, хоча це вже й було потому, як написала цю першу книжку. Моєю підготовкою було передусім читання, а читала я завжди дуже багато. Звісно, пишучи, я мусила багато чого навчитися. Наприклад, збирати матеріали, здобувати інформацію. Раніше мені здавалося, що все можна знайти в Інтернеті, та виявилося, що це не так. Мої колеги на роботі досі жартують, пригадуючи випадок, як під час зустрічі я раптом ні сіло ні впало запитала: «Слухайте, може, хтось знає якогось власника плантації ялинок?» Я гадки не мала, як такі ялинки пересаджують до горщиків, у яких їх продають, і ніде не було інформації. А для мене деталі дуже важливі.

«МЕНІ ХОТІЛОСЯ СТВОРИТИ МОДЕЛЬ ПОВЕДІНКИ, КОЛИ ЛЮДИ УНИКАЮТЬ ВИПАДКОВОГО СЕКСУ»

— В Україні добре відчувається консервативність середовища — батьки, вчителі, бібліотекарі часом висловлюються досить негативно, коли в підлітковій літературі є хоча б натяк на сексуальність, сексуальне життя чи пристрасть. А підліткам це цікаво. У своїй книжці ви дуже обережно торкаєтеся таких тем. Як досягти балансу у цьому питанні?

— Я довго думала над тим, як писати про пробудження сексуальності, щоби це відобразити на папері і водночас було настільки делікатно, щоби книжку змогли прочитати й молодші підлітки. Адже її читають і в 12, і в 13 років.

У книжці є така сцена: Лінка готується до фотосесії, а фотограф — значно старший за неї чоловік, і вона трішечки в нього закохана. Тут багато пристрасті, бо він дивиться на неї по-іншому, не так, як ті хлопці, з якими Лінка була знайома. Лінка скоряється його погляду, бо в ній народжується жінка, яка починає усвідомлювати, що вона сексуальна. Вони цілуються, але коли той свідомо хоче використати цю ситуацію, Лінка не погоджується. Для мене було важливо, щоб юна дівчина вміла визначати межі — не тому, що не відчуває фізичного потягу, а через те, що знає: близькість з іншою людиною, інтимність повинна народжуватися по-іншому. Пізніше, коли вона закохується у хлопця відповідного віку, їй доведеться зачекати на інтимність.

Хтось мені закине моралізаторство, але для мене те, як вчинить Лінка, мало велике значення. Мені хотілося створити модель поведінки, коли люди уникають випадкового сексу.

— Нещодавно в розмові з людиною, яка цікавиться літературою, почула думку, що нині підліткова література в Україні є скоріше розважальною і не торкається болючих тем, бо автори — переважно жінки, тобто матері. І вони підсвідомо хочуть уберегти підлітків від дискомфорту, шоку, переживань. Ваші думки щодо цього?

— Як письменниці й матері мені, звісно, хотілося б захистити свою дитину від травматичних переживань і чогось поганого, проте лише в реальному житті, а не в літературі. І не будь-якою ціною. Тому в книжці я описувала й дуже незручні життєві ситуації. Мені здається, що те, про що ви говорите, напевно існує в літературі для найменших. Я написала книжку для школярів і почула, що вона дуже суперечлива. А все тому, що родина, про яку я пишу, не належить до типових «два плюс один» або «два плюс два». Мама головної героїні уже тричі виходила заміж, причому один раз за іноземця, а потім приводить додому наступного друга... У житті так буває, а от в дитячій літературі — рідко. І вже точно такого не зустрінеш у шкільних підручниках, де світ виглядає прикрашеним аж до абсурду.

«Я ХОТІЛА ПОДАРУВАТИ ЛІНЦІ ЩЕ ТРОХИ «ЖИТТЯ»

— Ви написали продовження «Кави з кардамоном», де кінцівка вже не буде такою безхмарною. Чому ви вирішили написати продовження — «Шоколад із чилі»?

— Закінчення «Кави...» могло здаватися остаточним. Але я сприймала текст як відкритий. Незрозуміло було, як Лінка впорається зі сплатою за навчання в омріяному ліцеї — i це один з найважливіших моментів наступної книжки. Крім того, я звикаю до своїх героїв. Мені хотілося подарувати Лінці ще трохи «життя». А ще від читачів я чула питання про наступну частину «Кави...» Мабуть, вони теж звикли до героїні. Мені, наприклад, страшенно подобалася «Енн із Зелених Дахів»: це так чудово, що долю Енн Ширлі можна було простежити протягом багатьох років, рости разом із нею. Гадаю, дітям це потрібно.

«ЯКЩО ЧЕСНО, Я ДУЖЕ ВРАЗЛИВА ДО КРИТИКИ»

— Хто перший читає ваші рукописи? Як реагуєте на критику?

— Тексти читають мої діти й друзі, але часто й мої батьки. Кожен звертає увагу на різне. Від них не часто почуєш критику, бо це, зрештою, мої рідні. Найважливіша для мене критика моїх подруг, письменниць: якщо доходить до зауважень, то вони часто дуже цінні. Також дослухаюся до всього, що говорить молодь на зустрічах зі мною й намагаюся чогось навчитися. Завжди запитую, про що б вони хотіли прочитати в наступній книжці. Багато людей говорили мені про проблему психологічного насильства у школі. Наприклад, коли когось у класі ігнорують... Тому це з’являється в моєму наступному романі.

Із критики я намагаюся зробити висновки, навчитися чогось, хоча це не завжди легко. На щастя, мені ніколи не траплялося прочитати розгромної рецензії на свою книжку. Напевно, такий відгук був би для мене болючим, бо якщо чесно — дуже вразлива щодо критики.

— Чи читаєте книжки своїх колег для підлітків та про підлітків?

— Я намагаюся орієнтуватися в ситуації на ринку. Мені подобається вся серія видавництва «Література», яка зветься «Плюс/мінус шістнадцять» (в Україні з цієї серії вийшли книжки «Буба» й «Буба: мертвий сезон» Барбари Космовської. — Ред.), й ідея, щоб у цих книжках порушували важливі, часто складні проблеми. Там з’являється син злодійки, діти, які втікають з дому, проблеми бідності чи бездомності. Добре, що автори не уникають таких проблем. І мені ці книжки набагато більше подобаються, ніж численні переклади, які видають на польському ринку, невдалі наслідування «Гаррі Поттера» або «Сутінків», які узагалі читати неможливо. Знаю, бо сама намагалася.

ДОВІДКА «Дня»

Йоанна Ягелло за освітою філолог. Успішно співпрацювала з популярними польськими молодіжними часописами «Перспективи» та «Когіто». Нині працює редактором освітнього видавництва. Має двох доньок: семирічну Басю та сімнадцятирічну Юлію. Захоплюється польською прозою і шведськими детективами, іспанськими фільмами й мандрівками з наплічником.

Перший роман для підлітків «Кава з кардамоном» побачив світ у Польщі 2011 року, продовження — «Шоколад із чилі» — у березні 2013-го. Ягелло також є авторкою книжки для найменших.