Юрій Андрухович та Iгор Померанцев: міста, революції, вино...

Впродовж вечора, організованого за підтримки Чеського центру в Домі культури та освіти «Майстер-клас», Юрій Андрухович та Ігор Померанцев розмовляли про роль Міста в житті та культурі та читали уривки з власних прозових творів (при тому, що й український «патріарх Бу-Ба-Бу», й російськомовний «радіоемігрант-винолюб» початково все ж більш знані як поети). Зустріч відбулася за кілька днів до трагічних подій у столиці, але теми, яких торкалися співрозмовники, й досі залишаються актуальними, адже подальший розвиток ситуацій залежить значною мірою саме від реакції регіонів. Спрогнозувати її можна з огляду на культурно-історичний бекграунд українських міст, який, зокрема, і спробували осмислити письменники.

Розпочався цей «розмовний есей» із розповідей про міста дитинства обох героїв — відповідно, Івано-Франківськ і Чернівці, а також про їхні колишній/теперішній мультилінгвізм і багатокультурність.

♦ Юрій Андрухович відзначив, що яскравістю міжнаціональної мозаїки Івано-Франківськ, або Станіславів, завжди поступався Чернівцям: «Власне, й сьогодні це одне з небагатьох ідеально одномовних міст України. Гадаю, саме тим і пояснюється велика кількість письменників-уродженців Франика: в цьому місті українська мова — як повітря, а не як жест чи позиція, — сказав письменник. — Натомість у розмаїтіших Чернівцях сьогодні в побуті домінує російська».

Стереотипну спрощеність цієї тези Андруховича певною мірою заперечили слова Ігоря Померанцева. «Чернівці — місто-палімпсест, — наголосив він. — Скажімо, 200 років тому воно ще було у складі Оттоманської імперії. А літературним місто стало після відкриття в ньому німецької гімназії. Проте в радянські часи я вперше почув ім’я Пауля Целана не на його батьківщині, а в Києві, від Миколи Бажана. Радянська «підмазка» в історії Чернівців була найгрубіша, проте й вона заслуговує на увагу, на своїх дослідників. У ті часи в Чернівцях не було багато дисидентів, але саме місто було дисидентом, адже коли ти дивишся на архітектуру в стилі модерн і вона тобі подобається, то мимоволі стаєш прихильником буржуазного ладу. Нинішнє місто, як мені здається, успішно намацує адекватне співвідношення нового й минулого. І тут дуже важливий, наприклад, поетичний фестиваль Meridian Czernowitz як повернення поліфонії».

Чернівці й Івано-Франківськ важко уявити без львівського контексту. Невипадково, як нагадав Андрухович, Гайнріх Бьолль, будучи солдатом Вермахту і лежачи у станіславському шпиталі, написав свою добірку оповідань «Поміж Львовом і Чернівцями» (назву, правда, потім «запороли» видавці). Юрій Андрухович накреслив обриси Львова радянського і пострадянського. «Радянський Львів був страшенно самозакоханим, — розповів письменник. — Бути львів’янином було надзвичайно почесно, а місто вважалося «найєвропейськішим» у «Совку». Академік Ліхачов, наприклад, європейськими визнавав тільки чотири міста СРСР — Львів і три балтійські столиці. А десь із 1992 року Львів став занепадати. Головно через те, що з нього почали їхати ті, хто творив його атмосферу. До Києва, до Росії, до Америки... І до початку 2000-х місто зовсім «оголилося», що було особливо парадоксально з огляду на те, що свобода й незалежність були мрією багатьох львів’ян. На щастя, ці сумні часи позаду. Відбулася зміна поколінь, з’явилась інша оптика, Львів — знову яскраве місто, котре дозволяє собі знову говорити про свою авангардну роль. Наприклад, у євроінтеграції країни. Індивідуальний капітал Львова відновився, а головне — вирішено проблему гарячої води».

♦ Від цієї трійці міст учасники під орудою модераторки, перекладачки й видавця Діани Клочко перейшли до Праги. Ігор Померанцев, котрий уже давно там мешкає, прочитав одне зі своїх «празьких» оповідань. Його сюжет прив’язаний до нещодавнього грандіозного паводка. А Юрій Андрухович прочитав есей, присвячений двом своїм дитячим подорожам до Праги.

Взагалі, перші враження від однієї з символічних метрополій Центральної Європи у письменників виявилися фактично кардинально протилежним. Андрухович потрапив до Праги із закутого в застійну кригу Радянського Союзу, місто вражало його не тільки красою, а й атмосферою свободи, розкутості передокупаційних місяців 1968 року. А Померанцев приїхав сюди разом із редакцією «Радіо Свободи» із Заходу — і постсоціалістична Прага дивувала сірістю, занедбаністю та іншими принадами, добре знайомими емігрантові з соцтабору. «Тому Прага навчила мене смирення, — сказав письменник. — На щастя, все змінюється, нинішня Прага інакша, і таксисти тут уже не називають вулицю Шопенову «Хопіновою» (в чеській мові прізвище композитора не транслітерується: «Chopin»).

♦ Не могло, ясна річ, обійтися й без паралелей між, як сформулювала Діана Клочко, «Празькою весною та Українською зимою».

— Празька весна видається мені менш бурхливою, — вважає Юрій Андрухович, — адже чехи в тяжкі моменти історії часто вирішують: «А ми виживемо!» й не вдаються до тотального і жорсткого опору (хоча не можна забувати й такі речі, як самоспалення Яна Палаха). Дехто називає це несміливістю, але такий їхній шлях. Можливо, дається взнаки пам’ять про дуже високу ціну, заплачену за повстання Гуса... Натомість українцям, схоже, вже набридло терпіти — і події тут відбуваються в дусі взірцевої романтики ХІХ століття: з релігійно-ідеалістичним присмаком, зі свободою на барикадах. Українці сьогодні відстоюють істини, які виявилися зовсім не банальними.

— Саме завдяки «стриманості» чехів, котру іноді вважають несміливістю, я живу в одному з найгарніших міст Європи, надзвичайно добре збереженому для нащадків, — додав Ігор Померанцев. — Що ж до нинішніх подій в Україні, я би вдався до алкогольної аналогії. У виробництві алкогольних напоїв є два основні процеси: дистиляція та ферментація. Дистиляція — доволі елементарна, а ось ферментація, або бродіння — це справді божественний, загадковий процес, де смак вина може кардинально змінитися від того, що сонце світило на один кущ на два дні довше, ніж на інший. Так от, як на мене, в Україні зараз відбувається саме чарівна ферментація, і лишається тільки побажати отримати в підсумку добре вино.

Взагалі, алкогольна тема стала однією з фінальних тем вечора. Ігор Померанцев розповів, що віддавна не п’є пива та міцних напоїв, а вживає лише вино. І підсумував цю позицію афористичною формулою: «Бережіть себе для вина!»

♦ Лишається тільки порадіти, що й у такі тривожні дні, як нині, зберігається можливість відвідати такі вільні й розмаїті культурні заходи, хай і не без елементів злободенності.