Ніколи… знову?
Про що мають подбати українці, щоб зашкодити черговій спробі винищення
Чергова річниця Голодомору зі свічками пам’яті і офіційними заходами. Вкотре проговорюються незаперечні факти того , як українців масово винищували в XX столітті. Але при цьому залишається гнітюче відчуття необхідності доводити очевидне і навіть виправдовуватись. Мовляв, 8 мільйонів смертей українців (і чому саме 8?) – це жахлива, але статистика, яка потребує постійного обґрунтування, а Голодомор – це просто голод, від якого ніхто не був застрахований, це трагічна прикрість і нічого з неї робити щось виняткове і сакральне. Як не дивно, але в тому, що українці залишаються ще й досі в позиції начебто «винуватого» , винні в тому числі наші ж керманичі. «Для чого біля кожного села ставити хрест?», «була така чорна сторінка в нашій історії, але треба її перегорнути», «замість того щоб говорити за здравіє, знову говоримо за упокій», «тоді не лише українці помирали, голод був і в Поволжі» - це все конкретні цитати колишнього президента України Леоніда Кучми в інтерв’ю російському телебаченню. Це слова, які були сказані незадовго до чергової хвилі російської агресії проти українців – війни 2014-го року. Війни, в якій агресор застосовує не лише танки і системи залпового вогню по нашій території і нашим громадянам, а й підвали, куди можна потрапити лише за українську мову, за український герб, за все, що підкреслює українську належність і ідентичність.
Отже, подібна історична циклічність лише посилює головний висновок– якщо ми не можемо вплинути на наміри Московії і на інструментарій засобів її агресії, то принаймні зі свого боку ми маємо зробити все, щоб не допустити ворога до себе. Адже не будемо забувати, що до Батурина Меншикову, який знищив гетьманську столицю, пограбував та вбив майже всіх її жителів, в тому числі малих дітей та жінок, ворота відкрив козак Іван Ніс. Натомість до драматичного 1709 року гетьман Іван Мазепа, попри важкі умови фактичної окупації двадцять років розбудовував… державні козацькі інституції! Через 200 років вже гетьман Павло Скоропадський за 7 місяців створить базові інституції для розбудови Української держави і в тому числі запровадить земельну реформу, в основу якої буде покладене право власності на землю. Те право, яке ще в листопаді 1917-го року на той час не більшовики, а Центральна Рада, заграючи з ідеями соціалізму, перекреслить своїм «законом про соціалізацію землі». Що було далі - ми знаємо. Мрійники заміть державників, демагоги замість архітекторів, амбітні гуманітарії в жупанах замість бойових офіцерів поступились військам Муравйова , полишивши на загибель студентів-патріотів під Крутами разом з надіями на відродження Держави. Вже за кілька років Україна буде потерпати від голоду 1921-1923 років. А ще через десяток років станеться Голодомор…
