Арсенальний алюр, день 5. Фініш
(маловпорядковані нотатки про «Книжковий Арсенал»-2016)
ДРУГИЙ ПОВЕРХ «Книжкового Арсеналу» – місце таємниче й загадкове. Там є зал під назвою «Будда», в якому я жодного разу не був – але навіщо, коли природа Будди й так не піддається пізнанню?
Там же, на другому поверсі, просто при вході живе ідеальний читач. Виглядає він як молодий хлопець у халаті. Лежить собі на чималій канапі, обкладений книжками і камерами, і весь час щось читає. Хотів би я так.
***
НЕ МЕНШ ЗАГАДКОВА МІСЦИНА – задвірок «Арсеналу». Цього року в будівлі облаштували додатковий зал для перформансів і літературних читань у підвалі, а йти туди доводиться через величезний, зарослий, захаращений і обгороджений пустир. Причому, варто лише трохи звернути зі стежини, якраз одразу до тебе чимчикує корпулентний добродій з рацією та вигуками: «Мужчіна! Мужчіна!» Так і кортить відповісти: «Какая я вам мужчина?!»
На тлі отакої руїни суперечки про способи призначення керівництва «Арсеналу» набувають дещо зловісного забарвлення.
***
СТІЛ компанії, що спеціалізується на незвичайних подарунках. Під склом – три документи: зліва обкладинка раритетного «Плейбоя» з напівоголеною цицькатою красунею, справа – фото Володимира Набокова, а в центрі – його лист до редакції журналу з подякою за републікацію інтерв’ю з Євтушенком. Табличка під листом – цитата з того-таки Набокова: ««Неприличное» зачастую бывает равнозначаще «необычному»». Вся композиція – доречне нагадування про те, скільки класиків модерної літератури завдячують еротичним журналам за підтримку – від цілком коректних і професійних інтерв’ю до публікації дебютних оповідань.
***
ПРЕЗЕНТАЦІЯ КНИЖКИ «ІНСТРУМЕНТАЛЬНІ ТВОРИ» ВОЛОДИМИРА ІВАСЮКА, учасники: Віктор Ющенко (запізнився лише на 15 хвилин), Йосип Созанський, Галина Криса-Івасюк, Оксана Івасюк (сестра), Володимир Сіренко (головний диригент Національного заслуженого академічного симфонічного оркестру), Кирило Стеценко, Володимир Даниленко, Лілія Шевчук-Назар.
Івасюк не був фактом моєї історії з музикою. Ну так, знаменитий естрадний композитор, «Червона рута», Софія Ротару – але що та естрада для мене, закоханого в той час у західний рок?
Але музика Івасюка, виконана на презентації струнним секстетом, стала для мене справжнім відкриттям. І якщо сентиментальна «Мелодія», написана для фільму, звучала передбачувано, то «Тема й варіації» відчутно й приємно здивували. Цілком зріла авангардно-академічна композиція за найкращими традиціями Віденської школи. Як зауважив Сіренко, в усіх п’єсах Івасюка, незалежно від жанру, чути «український щем» – так і є, але не менш важливим здається наявність оцього інтелектуального зусилля – далеко за звичними рамками. На таке здатна далеко не кожна естрадна знаменитість.
***
«АНТОЛОГІЯ УКРАЇНСЬКОЇ ПОЕЗІЇ ХХ СТОЛІТТЯ». Від Тичини до Лишеги. Поетичний MUST-READ. Читання віршів знакових поетів ХХ століття сучасними знаковими поетами. Учасники: Іван Малкович («А-БА-БА-ГА-ЛА-МА-ГА», Кость Москалець, Максим Стріха, Василь Голобородько, Юрій Андрухович, Тарас Чубай, Віктор Морозов (двоє останніх співали під гітару).
Це дивно й чарівно: слухати сучасників, що читають та співають легендарну поезію. Це сумно: мало хто з авторів, включених в «Антологію», дожив до 40. Це обнадіює – нині поетам масове винищення не загрожує.
І як же красиво – рядок одного з тих, убитих: «Відкритий семафор коханої руки».
***
Про що все ж таки «Книжковий Арсенал»?
Передусім, про зустріч. Знайомих, котрі не бачились місяцями. Читачів – з книжками. Авторів – з публікою. Читаючої України – з самою собою.
