Docudays UA-2020. Фільм дня: «Я вітаю тебе, Сараєво»
Через карантин 17 київський фестиваль документального кіна про права людини Docudays UA проходить онлайн. Всі програми, а також дискусії та круглі столи можна безкоштовно подивитися на сайті docuspace.org по 10 травня включно.
Щодня я розповідаю про найцікавіші, на мою думку, фільми фестивалю.
Сьогодні Docudays UA завершується. І для останнього тексту в цій рубриці я обрав фільм настільки ж короткий, наскільки й непростий - 135-секундну відеороботу “Я вітаю тебе, Сараєво” (Je Vous Salue, Sarajevo, 1993) живого класика французького й світового кіна Жана-Люка Годара, показану в позаконкурсній програмі “Вибачте. Зображення відсутнє: фільми-подорожі, фільми-есе”.
Візуальна основа відео - світлина, зроблена американським фотографом Роном Гавівом у боснійському місті Бієліна 31 березня 1992. Бієліна стала чи не першим місцем, де пройшли етнічні чистки несербського населення у війні 1992-1995.
Фото зернисте, нечітке.
Акомпанементом звучить написана в 1991 скорботна “Пісня Сілуана” Арво Пярта для струнного оркестру. Годар, трохи з протягом, читає текст за кадром:
«У певному сенсі страх - це дочка Божа, викуплена у Страсну п’ятницю. Вона не красуня, обсміяна, проклята й зраджена усіма. Проте не сумнівайтесь, вона біля узголів’я кожної смертної агонії, вона заступається за людство; бо є правило і є виняток. Культура - це правило, а мистецтво - виняток. Усі говорять за правилом: сигарета, комп’ютер, футболка, телебачення, туризм, війна. Ніхто не згадує виняток. Про це не кажуть, це написано; Флобер, Достоєвський. Це створено; Гершвін, Моцарт. Це намальовано; Сезанн, Вермеєр. Це знято; Антоніоні, Віго. Або це проживають, тоді це мистецтво життя; Сребрениця, Мостар, Сараєво. Правило бажає смерті винятку. Тож правилом для культурної Європи є організація смерті мистецтва життя, яке все ще процвітає”.
На кожному рядку він показує ще один фрагмент фото:
Двоє солдат у хакі, у чорних шапочках, у профіль;
В обох автомати;
Третій військовий, молодий білявий хлопець, – спиною до камери;
Тримає запалену цигарку у випростаній руці;
На спині – гранатомет;
Хлопець дивиться униз, автомат опущений;
Права нога піднята й зігнута;
Все діється на вулиця, біля якогось паркану з прочиненою залізною хвірткою.
Виникає пауза в музиці, Годар завершує: “Коли прийде час закрити книгу, це буде зроблено без жалю. Я бачив стількох людей, які живуть так погано, і стількох, які помирають так прекрасно”, -
Всі частини збираються докупи:
На тротуарі, під стіною лежать долілиць троє цивільних. Один чоловік, дві жінки. Під головою чоловіка калюжа крові. Світловолосий солдат зігнув ногу з явним наміром копнути вже вбиту жінку. Його двоє однополчан дивляться вбік.
Потім, через титр «Вітаю тебе» й тишу, проступає старовинний дагеротип – жінка з довгим волоссям, яка сидить у кріслі, поклавши руки й голову на велику закриту книгу, обличчя не видно.
Зображення тьмянішає, й останнє, що бачимо – долоня жінки.
Обрамлюючі фрази про страх і про книгу належать переконаному католику й монархісту, письменнику Жоржу Бернаносу та знаменитому поету-сюрреалісту Луї Арагону відповідно. Маючи діаметрально протилежні переконання, вони однаково відкидали будь-яку тиранію, виступали проти Мюнхенської угоди 1938 року. Годар був одержимий темою Сараєва й злочинів проти людяності в колишній Югославії, вважав, що щодо кровопролиття в Боснії Європа зайняла “мюнхенську” позицію.
Монтажне колажування з уже готового, чужого матеріалу, яке стало останні чверть століття домінантою стилю режисера (так зроблені “Сто років французького кіна”, “Історі(ї) кіна”, “Книга образу”, частково “Фільм соціалізм” і “Прощавай, мово”), але застосовувалося ним у “Кінолистівках” у 1968, допомагає тут розв’язати складне формальне завдання: створити фільм – потік відмінних одне від одного зображень – з двох статичних композицій.
Фрагментування першої світлини є аналогом рваних рухів камери – прийом, що передає моменти екстремальні, кризові, коли світ злітає з фундаменту, коли у віку вивихнутий суглоб. Деталізуючи образ за образом, автор згущує жах того, що діється: похмура відстороненість двох вояків, світська недбалість жесту з цигаркою й туристичних окулярів на маківці вбивці, блиск крові під обличчям жертви, цівка автомата, що майже торкається голови вбитої, згин ноги, наче піднятої для танцю.
Друге фото – по суті, П’єта. Оплакування тих, чиє мистецтво жити суперечило невситимій культурі знищення винятків, над закритою книгою правил – або над мартирологом.
І рука тої, хто тужить – настільки далека й водночас близька руці з цигаркою.
«Я вітаю тебе, Сараєво» - довершений естетизм, що виходить за межі суто естетичного враження й дає ефект політичний; зразкове втілення ідеї Годара знімати не політичне кіно, а знімати кіно політично.
І ще це найкраща метафора часу історичної катастрофи: він рухається для нас, глядачів, але назавжди застиг і для жертв, і для катів. Пазл розлюднення, що розпадається й складається нескінченно. Крик, що лунає по колу. Злочин, що скоюється вічно.
«Я вітаю тебе, Сараєво» – Годарова міні-Герніка.
Так одна фотографія стає висловленням про війну на Балканах, про будь-які війни взагалі, вартим десятків і сотень метрів плівки.
Дмитро ДЕСЯТЕРИК, “День”
