Фашисти прокляті
Одна з даностей мого буття в старших класах, у 1979—1980 — страшенно модний поп-гурт «Чінгісхан». Ніхто їх у очі не бачив (звідки?), але розуміли, що вони німці, бо співають німецькою.
Найпопулярнішими їхніми піснями були «Казачок» (справжня назва «Син-рокер Чінгісхана»), «Чінгісхан» і, звісно, «Москва».
Слухач її обожнював. Навіть склав свій варіант тексту, чого удостоювалися лише найбільш улюблені гіти. Всі люди мого покоління знають цей текст, і я з задоволенням його процитую:
«Москау, Москау! Забросаем бомбами, будет вам Олимпиада, о-хо-хо-хо-хо! Москау, Москау! Не добили в сорок пятом, разобьем в восьмидесятом, а-ха-ха-ха-ха!»
Звісно, нічого подібного в оригіналі й близько не пропливало: звичайні кабацькі куплети про те, як добре в Москві по ночах пити горілку, їсти чорну ікру, цілувати Наташу й танцювати на столі, поки стіл не зламається. Згадувалися там іще башти Кремля, козаки, стакани, товариші та інший махровий а ля рюсс.
Але ж німці? Німці. А єдиними німцями, яких знав радянський обиватель, були напівкарикатурні окупанти з незліченних фільмів про війну. Ще й про Москву співають? Точно фашисти. І байдуже, що інший їхній гіт називався «Ізраїль»: в СРСР Ізраїль теж вважався хвашистами. Офіційна пропаганда, правда, писала стримано про «групу Чінгісхан, відому антирадянською начинкою своїх пісень». Але народ знав правду!
І все одно крутили з кожної праски.
Чого я раптом згадав цей анекдот?
Щоб показати, що спосіб виробництва ворогів у сусідній країні — та й, на жаль, частково в нашій — лишився з тих пір незмінним. Ватники так і кажуть про українців, які усвідомлюють себе українцями: «ми їх фашистами називаємо, бо нам так звично». Бо мова незрозуміла й по телевізору сказали. При тому самі наші, кгм, опоненти, цілком собі можуть зневажати людей з небілим кольором шкіри, через одного грішити антисемітизмом, вважати за ідеал сімейного життя класичний Kinder-Kuche-Kirche, молитися на сильну руку — ну тобто являти собою готовий електорат Гітлера, Муссоліні чи Франко — проте жодного дисонансу не відчувати.
Дискотека триває.
Замість моралі.
Поки писав цей текст, надибав у інтернеті ще один народний варіант, пречудовий:
«Москау, Москау
На развалинах Кремля
Мы повесим БрежневА
А-ха-ха-ха-ха!»
От шкода, що не повісили. Якби повісили — то, може, не було б уже ані фашистів, ані «фашистів».
А тепер, схоже, все реалістичнішою стає перша версія. З Олімпіадою, ага
