Іронія долі, або з легким маразмом вас, пані і панове!
Актрису Валентину Тализіну внесено до списку осіб, які спричиняють загрозу національній безпеці. Ті, хто розкрадає мільярди гривень, такої загрози не становлять, а Тализіна – так. Ті, хто протягнув через парламент уночі бюджет, де, як стверджує, скажімо, лідер фракції «Самопоміч» Олег Березюк, заховано десятки корупційних схем, загрози нашій з вами безпеці не становлять, а Тализіна змушує просто труситися всіх од страху...
Я розумію, всі розуміють – війна. Одначе і посеред такої війни (дуже дивної, треба сказати, і дуже вигідної тим, хто на ній заробляє) не варто втрачати здоровий глузд. Тализіна – хороша актриса і водночас автор малорозумних бабсько-базарних висловів щодо України і українців. Яке відношення мають останні до нашої з вами безпеки – про це можуть сказати тільки дуже компетентні люди. Я не компетентний, звичайно, але скажу твердо: заборонити фільм «Ирония судьбы, или С легким паром» – це не просто чиясь дурнуватість, це маразм.
Так уже було – за радянських часів. Емігрував, скажімо, письменник, автор сценарію українського фільму «Ми, двоє мужчин» (1962) Анатолій Кузнєцов, щось там сказав про совіцьку власть – усе, картину закрили подалі від очей. Чудову картину! Сергія Параджанова судили (ганебно, за сфабрикованою справою) – все, нас на два десятиліття позбавили фільму «Тіні забутих предків». Чи сказав там хтось і щось «за бугром» про СРСР як «імперію зла» – його книжки швиденько прибирали з бібліотек...
А ще маразм, бо йдеться про фільм Ельдара Рязанова, великого режисера і громадянина. Заборонити його фільм – отже, заборонити самого Рязанова. За віщо? Чим саме він завинив перед Україною? А до того ще, скажімо, Лію Ахеджакову, яка так відважно захищала українців, засуджуючи російську владу.
Нагадаю один відомий вислів Рязанова: «Я очень многие поступки Ельцина одобряю. Но единственное, что я не могу ему простить, это то, что он назначил такого преемника.., который, во-первых, просто поднял опять, так сказать, то, что было отодвинуто историей – слой этих жадных, страшных, темных людей, которые представляли у нас самые страшные, злые силы, за которыми стоят толпы казненных, окровавленных и так далее, и так далее. Вот, чего я простить ему не могу, к сожалению».
Чи вибачить Рязанов ймовірну (хочеться сподіватися, хоча у новорічній телевізійній програмі «Іронія...» відсутня) заборону свого фільму – питання риторичне, його вже немає серед нас. Однак же, панове, чи не здається вам, що не тільки в Росії, а і в Україні отой самий «слой жадных, страшных, темных людей» піднявся так само і підняв за собою історичний намул, все, від чого нам так хочеться піти. І – після двох Майданів – уже пішли, здавалося. Щоб прийшли знову от ці, які тільки і вміють «держать і не пущать». Які закони ухвалюють уночі, приходять уночі (це що знову 1937-й?) і арештовують, і забороняють – фільми зокрема.
Ну, хай у них сон розуму, а у нас?
Громадо, не мовчи!
