Iз сопілкою, а не маршальським жезлом
У Києві триває виставка «ART-спротив окупації»
Спочатку у стародавніх греків музами були три богині: Мелета — досвідченість, Мнема — пам’ять, Аеда — пісня. З плином часу вони проголосили матір’ю дев’яти муз Мнемозіну — пам’ять. Із пригадувань народжується пісня, танок, картина. Тож якби не було пам’яті — не було б театру, поезії, мистецтва взагалі. Сьогодні культурна амнезія змагається з бумом пам’яті у вигляді популярності мемуарів, меморіалів та музеїв.
Музей театрального, музичного та кіномистецтва України, як будь-який музей, тобто будинок муз, шукає відповідей на хвилювання, болі дня своєї матері. Серед експонатів виставки «ART-спротив окупації», яка триватиме до 31 серпня, першою привернула мою увагу «Пам’ятка бійця на перші хвилини перебування в зоні бойових дій». Рекомендації цілком корисні й для мирного життя: «Намагайтеся не переоцінювати і недооцінювати небезпеку! Не занурюйтесь у себе подумки, тримайте увагу на обстановці. Контакт з реальністю може врятувати життя».
Прочитав і пішов дивитися експозицію вдруге, оскільки зібрані матеріали зі звіту про внесок діячів мистецтва у справу АТО перетворилися на видіння, натхненні благом пригадування, щастям пам’ятання про глибинний зв’язок усього з усім, кожного з усіма. Так буває, особливо в музеях, коли опиняєшся в миті, в якій сконцентрувались часи, епохи, люди і народи.
На світлинах Ірма Вітовська, яка робить ляльки, ніби зшиває насильницьки розірвані на шматки речі ниткою пам’яті. Їх купують дітлахам, а отримані гроші надсилають фронт.
Її колега, також із Молодого театру, Римма Зюбіна на високих підборах розповідає з танку бійцям анекдоти, акторські байки. Не схожа ані на Тарапуньку, ані на Штепселя, вона виглядає точною копією їх обох разом. Така в ній сила бажання укріпити, надихнути наших захисників.
Франківці Наталя Сумська та Анатолій Хостікоєв, які розмовляють з пораненими, співають по-сімейному, ніби у вишневому садку, — таким спокоєм, такою впевненістю в перемозі сповнені їхні обличчя.
Бандуристка С. Мирвода привозить на передову кобзарів. Хлопці хором співають з ними знані зі школи Шевченкові вірші. Здається, до них долучається голос Дніпра, і їхня пісня стає сильнішою, аніж грім вибухів.
Започаткована Євгеном Нищуком ще як міністром культури «Народна філармонія», нині з його акторською участю, участю багатьох музичних колективів, окремих виконавців, під кураторством Р. Лоцман стверджує мистецтвом здатність людського духу не скорятися, адже під ударами чужої культури, що так само є актом війни, не скорилася наша культура.
Драматург Н. Ворожбит та режисер Г. Жено з учнями розбомбленої школи створили виставу за фактодрамою з їхніх спогадів. Гіркі спогади дитинства... Добре, коли їх можна висловити, щоби, як казав доктор З. Фрейд , відторгнуті, вони не повернулися в тіло.
У сусідньому залі розмістилась постійна експозиція «Все для фронту — все для перемоги». Тут фронтові світлини часів Вітчизняної війни, мундир Шельменка-денщика, в якому безліч разів радував фронтовиків гумором Г. Квітки-Основ’яненка В. Яременко.
Поряд — фоторепортаж про зіграну на полях сучасної війни виставу про понівечене цією війною кохання — «Варшавська мелодія-2», в якій грають Ада Роговцева, дитинство якої припало на війну; Ахтем Сєітаблаєв — режисер фільму про післявоєнну трагедію татарського народу «Хайтарма»; Катерина Степанкова, режисер театру «Сузір’я», котра після кількох десантів у фронтову зону підказала його працівникам, що потрібно надсилати на фронт наші національні прапори, які зношуються не тільки від негоди, а й від обстрілювання ворогами.
Лінія життя забезпечує структуру для пам’яті індивідуальної, а історія вибудовує структуру колективної пам’яті.
Коли я побачив захисну сітку, одну з багатьох, яку зробили працівники Музею театрального, музичного та кіномистецтва, це видалося мені цілком символічним, бо в захисті правди пам’яті — сенс музейної роботи. Персональна пам’ять глибоко пов’язана з історією, позаяк вона інтегрує особисті страждання окремих індивідів зі спільними трагедіями, які вони переживали.
Із сопілкою, а не маршальським жезлом виходить митець на поле битви, але внесок його в перемогу має не менше значення.
