Казка про 13 мільйонів і брехливу шавку
Проросійський пропагандист Анатолій Шарій, який з невідомих причин має чималу аудиторію в Україні та з більш зрозумілих — широкі фінансові можливості, раптом вирішив перекваліфікуватися на борця з корупцією в нашому кіні.
Суть сенсації: ТОВ «Медіа Інвестор» торік отримало від Міністерства культури майже 13 млн грн. на зйомки анімаційного патріотичного проекту «Кузюка». Але серіал, за словами Шарія, є не більш ніж добіркою аматорських відео на YouTube. Мало того, автори «Кузюки» просять таку ж суму на другий сезон. Попутно відеоблогер потоптався по ще кількох кінопроектах. Кульмінаційна думка роздавача червоних кульок:
«Давайте розберемося — це воно чи не воно. Якщо це воно — то повинні бути посадки. Якщо це — воно, то треба просто вивернути навиворіт цього Іллєнка, який просто звільнився. Це — пряме злодійство».
Йдеться про колишнього голову Держкіна Пилипа Іллєнка, в каденцію якого український кінематограф нарешті ожив.
Звичайно, на цей інтернет-анекдот можна й не звертати уваги, якби, повторюся, не відчутне захоплення пострадянських і українських користувачів Мережі продукцією Шарія, 2,5% для його партії на останніх виборах та вибіркового правосуддя, яке отримало при новій адміністрації друге дихання.
Здається, ці фактори підштовхнули Держкіно й ТОВ «Анімаційна студія «УМ-Груп»» виступити з роз’ясненнями. Якщо стисло:
Держкіно не має жодного стосунку до згаданого анімаційного серіалу — його фільмують за підтримки Міністерства культури;
1. Те, що знайшов Шарій — YouTube-канал «Кузюка», який створений і наповнюється власним коштом авторів сценарію;
2. Термін завершення зйомок серіалу «Кузюка» — травень цього року;
3. Так само перебрехана інформація про інші згадані в сюжеті фільми.
Отже, Іллєнко ні до чого, серіалу ще немає, гроші пішли за призначенням. Тож чого раптом одній з найактивніших шавок Кремля, вдаючись до пересмикувань і прямої брехні, нападати на відставного українського чиновника?
Прихід до влади уряду Зеленського був сприйнятий проросійською «п’ятою колоною» як реванш. Яскравий приклад — колишній «регіональський» депутат Андрій Портнов, який невпинно подає судові позови з перспективою кримінального переслідування проти найпомітніших постатей Майдану й пореволюційної влади. Певний час це виглядало як відпрацьований механізм: Портнов анонсував справу, й незабаром вона відкривалася Державним бюром розслідувань.
Перед Шарієм поставили, звісно, не настільки масштабне завдання, але виконує він його завзято: це вже не перший його пасквіль на означену тему. Мета реваншистів — підготувати інформаційне тло, аби переслідування Іллєнка здавалося вирішеною справою, покарати того, хто координував відродження української кіноіндустрії та її максимальний відхід від російської культурної та економічної матриці. В очах Путіна й Шарія саме це, а не висмоктані з пальця розтрати, є головним злочином.
Та все ж деякі речі починаються як фарс і закінчуються фарсом же.
Між іншим, кінематограф знає ще одного клоуна, який любив роздавати червоні кульки.
Скінчив він погано.
Дуже погано.
