Хотів як краще
Вчора виповнилося рівно 130 років з дня народження Джорджо де Кіріко (італ. Giorgio de Chirico, 10 липня 1888, Волос, Греція — 20 листопада 1978, Рим, Італія) — італійського художника й графіка.
Кіріко був меланхоліком, схильним до глибоких депресій експериментатором, який мистецтво відчував і розумів краще, ніж зовнішній світ. У німецького психолога Отто Вейнінгера він вичитав, що реальність спирається на статичні, базові елементи; Вейнінгер порівнював ці першоелементи з геометричними формами, з конструкціями — не реальними речами, а символами речей. Кіріко зрозумів це буквально й почав уводити геометричні конструкції та символи на власних полотнах, як наслідок створивши унікальний стиль «метафізичного живопису», в якому вугласті потойбічні образи застигали в цілковито конкретних, здебільшого безлюдних міських краєвидах, через що вся композиція набувала характеру гнітючої галюцинації. Сюрреалісти охоче прийняли Кіріко до свого руху, але вигнали 1929-го за зраду ідеалів.
1933-го Джорджо отримав запрошення до співпраці від не менш авторитарної спільноти — фашистський уряд Муссоліні замовив йому цикл фресок у павільйоні Міланської трієнале. Тематика фресок була сформульована з притаманним усім диктатурам пафосом — «Культурні досягнення Італії».
Кіріко чесно виконав замовлення. Показав найкраще, на що був здатен, намалювавши цикл мистецьких сновидінь — крилатий кінь Пегас, римський Колізей, собор Св. Петра; колеги-живописці та відомі літератори в глибині цих метафізично-геометричних фантазмів займалися творчими пошуками. Далі, як у бородатих радянських анекдотах, приїхала комісія. Можна уявити їхнє отетеріння: замовляли життєствердну імперську апологію, а отримали що отримали. Погана новина — фрески знищили, хороша — роман Де Кіріко з режимом так і не склався.
Інколи навіть не обов’язково йти на відкритий протест. Достатньо лише бути вірним собі.
