Лютневі пастки
Іноді для того, щоб розуміти, що сьогодні за день, достатньо подивитись у Вікіпедію. Символізм дат — забава умоглядна, та інколи без неї не обійтись. Посудіть самі: весь сюжет уже готовий, нічого не треба додумувати.
Отже, 17 лютого в історії:
1919 — Директорія УНР звернулася по допомогу в боротьбі з більшовиками до Антанти і США;
1938 — на Соловецьких островах під час Великого терору в СРСР вчинено масовий розстріл в’язнів Соловецької тюрми (страчено майже 200 осіб упродовж однієї доби, серед них чимало українців);
1999 — ратифікація Договору про дружбу, співробітництво і партнерство між Україною і Російською Федерацією;
2015 — війна на сході України: в оточеному Дебальцевому жорстокі вуличні бої, частина міста захоплена російсько-терористичними військами, і
— Євросоюз уперше з початку російсько-української війни офіційно визнав участь військ РФ в конфлікті.
Яка доля спіткала звернення в 1919, добре відомо. Один з наслідків — те, що трапилося в 1938. Чого вартий «Договір», підписаний у 1999, стало відомо через якихось 15 років. І закінчується ця історія так, що навмисно не придумаєш. Європа визнала. Тобто надала допомогу в боротьбі через 106 років. Яку змогла, таку й надала. Спасибі (і це я зараз без жодної іронії).
Але хочеться поговорити про інший лютневий день. Усі добре знають сюжет фільму «День бабака». Проте важливий не тільки цей прийом дурної повторюваності, але й те, як головний герой вийшов з вічного 2 лютого. Він замість того, аби коїти казна-що, вважаючи, що нічого не зміниться, полюбив містечко Панксатон, у якому застряг. Отак, силою любові, і вибрався з пастки.
Дивлячись на вищеперерахований список нещасть і пригадуючи інші халепи, я собі думаю: чи не спробувати і нам любов як спосіб виходу? Може, просто взяти й полюбити свій Панксатон? І полюбити себе в ньому? В нас, зрештою, нікого більше й нема, окрім нас самих. І цього Панксатону загальною площею 603548 кмІ.
Бо інколи мені здається, що більшість із нас голосує як голосує, а також ставиться як ставиться до свого довкілля, до способів заробітку, до обов’язків чиновників, до культури, до свободи преси, до власних дітей, бо не любить себе. І намагається завдати максимальної шкоди собі ненависним. Згорів сарай — гори і хата. Взяв чорт Тараса — най бере і люльку. Свій до свого по своє.
Істинно кажу: полюби ближнього свого і дальнього свого, і себе самого полюби, і буде тобі щастя, вічна весна і великий полудень.
І чесний уряд, і чисті вулиці, і рівні дороги, і сортування сміття, і НАТО, і ЄС, і 3 лютого.