Молоток
Монтувальники – народ, чутливістю не наділений. Вони лаштують декорації, навіть не зважаючи на труп актора Борисова, що на тих декораціях висить. “Що б не сталось у театрі – вистава має відбутись!” – констатує Помреж. Монтувальники сваряться між собою та з начальством, інтригують, хитрують, уникають зайвої роботи, крадуть усе, що погано лежить; наприклад, робітник сцени Вітя Уткін грабує мерця – знімає перстень з діамантом, прибиральник Борис ловить колегу на гарячому й погрожує наскаржитись; все завершується черговим трупом.
Власне, перша частина фільму Муратової “Два в одному” (за новелою Євгена Голубенка “Монтувальники”) – дійство суто виробниче: монтаж декорацій, а не саме видовище. Спільнота монтувальників – осіб, за класичною формулою, другорядних – то справжній комос, цеховий карнавал простолюдців, що передує театрові. А на перший план зі своєю грою виступають найяскравіші характери: Уткін (Олександр Баширов) і Борис (Сергій Бєхтєрєв).
Баширов – ідеальний виконавець для пізніх фільмів Муратової з їхніми ексцентризмом і надміром. Його Уткін – блазень-зарізяка, нечистий на руку джокер, дрібний біс-охоронець театру, від самого театру невід’ємний. Тому його декламування монологу з “Гамлета” в пролозі фільму – блюзнірство лише наполовину. Герой Бєхтєрєва – найзагадковіша постать серед монтувальників. Рядовий прибиральник, якого всі кличуть Бориском, він не розлучається з дебелою двірничою мітлою, вбраний при цьому в джинси, чоботи, фрак і білосніжну сорочку з краваткою-метеликом, виблискує шпоньками й каблучками. По-богемному довговолосий, усміхнений, чемний і безжальний, завжди обізнаний про все, що діється довкола, знає закони, висловлюється літературно. Роль Бориса наближена до хрестоматійної маски резонера. До дії періодично долучаються й інші любителі порезонерствувати: Бригадир із його вічним “я нікого не тримаю, охочих вистачає” або вже згаданий Помреж (“сміх крізь сльози” – ось основний принцип театру”), однак для Бориски важливі не лише викриття людських вад чи боротьба за справедливість, а ще й гра. Дивний Чоловік-з-мітлою грає правдолюба-викривача (певно, не без самовдоволення), ані на мить не забуваючи, що він на сцені. А щоб виглядати якнайефектніше, потрібен партнер, бажано в негативній ролі, аби загнати його в глухий кут, а тоді показово знищити. І більш зручнішого об’єкта, ніж Уткіна–Баширова, годі й шукати.
У цьому немає ворожнечі. Борис отримує втіху від процесу, від цього театру в театрі. Захоплива вистава завершується фатально. Хоча колектив уже знає про спробу мародерства, Вітя все одно позбувається Бориса. Помста – сталий драматургічний мотив, до того ж, це лиходійство є театральним тією мірою, якою воно взагалі може таким бути. Воно навіть зовнішньо визначається самою анатомією сцени: молоток спущений точним перпендикуляром з колосників рядовим декоратором – просто на голову прибиральника підмостків, який встигає лише по-лицедійськи грайливо вигукнути "Овва!"
Театр терпить. Пафос самогубства артиста Борисова врівноважується загибеллю базікала Бориса. Затерта максима щодо смерті на сцені (“жити і вмерти на сцені – що може бути кращим?” – промовляє над тілом Борисова другий прем’єр у виконанні Богдана Ступки) втілюється буквально й двічі, позаяк обидва розпрощалися з життям, не виходячи з ролей. Після останнього удару має нарешті розпочатись вистава, театр як такий.
Вся штука в тому, що спектакль (читай – театр) так і не починається, бо все вже завершено з легкої руки Віті, за всіма правилами: з прологом, яким стало прочитання Уткіним у порожній партер ”Бути чи не бути?”, з комедійною крадіжкою на початку й трагіфарсовим замахом наприкінці. Виставу просто не було кому дивитись (глядачі забігають до зали, коли там з'явились уже двоє мерців, розділених поворотним колом); натомість, маємо перехід у кінематографічний простір другої частини – “Жінки життя”. Уткін, природжений монтувальник, саме і поєднав – змонтував – разом з декораціями дві історії, повністю вичерпавши першу й тим самим звільнивши місце для другої. Вільне падіння молотка – це самознищення театру в кіні – чисте й без свідків, крім тих, безмовних, перед екраном. Бездоганний злочин. Розкішне вбивство.
Два в одному/Два в одном (2006, Україна – Росія, 124’); режисер: Кіра Муратова; сценаристи: Євген Голубенко, Рената Літвінова; оператор: Володимир Панков; актори: Богдан Ступка, Рената Літвінова, Алєксандр Баширов, Наталя Бузько, Сєрґєй Бєхтєрєв. Виробництво: Sota Cinema Group, за участи Міністерства культури і туризму України, Одеської кіностудії (Україна) та “Централ Партнершип” (Росія).
