«Ми програли війну…»
Країна, в якій крадуть під час війни, приречена на поразку!Із Щоденникових записів Олександра Довженка 1942 року. Заходить до нього схвильований академік М. Крилов:
- Александр Петрович!
- Що з вами?
- Ми програли війну? Боже мій...
- То есть?
- Війна програна...
- Чому?
- Зонтик у мене украли. В академической столовке. В первый же день. Александр Петрович, голубчик мой, общество, в котором во время начала войны могут быть подобные явления, не может победить... Не может! Да не смійтесь, пожалуйста!
Довго втішав я наївного академіка… Тільки зараз я думаю, що він був тим зоологом, що по манесенькій кісточці бездоганно вгадав увесь кістяк звіра.
(Олександр Довженко. Щоденникові записи. 1939-1956. - Харків, 2013. - С. 227-228).
Через 74 роки маємо те саме - крадуть під час війни. Наживаються на війні. Крадуть нагорі, крадуть унизу. Під переможні реляції про те, що все у нас буде "путьом" (за лекалами Путіна, мабуть).
Злодії не виграють воєн. Тоді, щоправда, перемогли. Тільки якою ціною? І якою дією репресивної машини, яка по війні перемолола народ, відкинувши його в історичну прірву. Чи виберемось з неї коли?
Будьте ви прокляті, найбільші, найлютіші вороги мого народу. Немає страшнішого ворога від ніби ж "свого".