Патріархальна пропорція
Моя мама вже багато років веде сторінку знайомств у дніпровській газеті «Зоря». Веде успішно: подружжями, що утворилися завдяки її роботі, можна було би, мабуть, заселити не дуже маленьке місто.
Нещодавно їй прийшов лист від 65-річної мешканки одного з обласних сіл. Та серед іншого згадувала про свій 6-Г клас. Вчилося їх 40 душ — 20 дівчат і 20 хлопців. На сьогодні лише 2 дівчат з того випуску померли — від невиліковних хвороб. Хлопців теж двоє. Живих.
Отаке співвідношення.
Мама скаржиться, що знайти партнерів для самотнього жіноцтва віком за 60 — неабияка проблема. Бракує стариганів. Не доживають.
В цьому місці з обширних пластів дискусійного досвіду, набутого в соцмережах, підіймається торжествуючий голос узагальненого борця проти жіночої диктатури: «Ось, я ж казав, що чоловіки вразливіші, що їх берегти треба, то вони пригнічені!»
Я, до речі, згоден. Чоловіків треба берегти. Від самих чоловіків. Точніше, від створеної ними системи писаних і неписаних правил.
Згідно з якими, наприклад, справжній мужик має регулярно курити й випивати з друзями починаючи з неповнолітнього віку, безглуздо ризикувати життям і здоров’ям, по-дрібному красти й порушувати закон, принижуватися перед начальством чи принижувати підлеглих і відіграватися за все це на дружині й дітях.
«Справжня жінка» — це та, яка має обов’язків, у тому числі взаємно несумісних і абсурдних, на порядок більше. Так, жінки живуть довше, але що це за життя? Будні людини другого сорту? Рутина забембаної домашньої прислуги, яка водночас має виглядати ідеально? Існування в якості улюбленої іграшки для тілесного і емоційного обслуговування, котру сьогодні можна погладити, а завтра уперіщити чи викинути, якщо неправильно функціонуватиме?
І коли вулицями суне чергова хода за традиційні цінності, я пригадую оту пропорцію. Оті самі два на два.
Так, від патріархату дістається всім. Одні менше живуть, другі довше страждають.
Але винні, звісно, розпусні ліберали й страшні феміністки.
