Піна на губах і карнавал протесту
Дискурс, ідеологія — поняття достатньо абстрактні, принаймні звучать так. За словами найчастіше не видно їхніх носіїв, не видно й не чути багатьох речей, що ці слова дуже наочно ілюструють.
Дата, коли деякі абстракції постають у плоті й крові, — 8 березня. День, який радянська влада прагнула максимально знецінити й знешкодити, який тільки зараз починає набувати свого правдивого значення завдяки феміністичним акціям по всій Україні. Марш жінок у Києві, — демонстрація, присвячена боротьбі жінок за рівні права й гідну оплату праці, проти гендерно обумовленого насильства й сексизму, — одне слово, проти того всього, чого в Україні вистачає з головою.
Феміністки збиралися на Михайлівській площі. Там же, за кордоном поліції, розгорнулася й удесятеро менша контракція — малочисельний, але гучний пікет ультраправих і просто відвертих нацистів. Головною ознакою їхньої присутності була машина з потужними динаміками, що вивергали (іншого слова не добереш) потік свідомості оратора, який сховався в кабіні. Він ніс звичну для таких діячів нісенітницю про феміністок-убивць, про те, що всі, хто не з ним, продалися Сатані, обіцяв усіх вилікувати тощо. Найбільше вражала інтонація. Здавалося, в цього чоловіка напад гострої істерики, яка ось-ось перейде в напад епілептичний. Він не кричав і навіть не хрипів — гарчав. Картину доповнювали похмурі хлопці в непроникно чорному одязі з плакатами «Ми проти абортів». Ще якийсь пан в офіційному костюмі з краваткою гамселив дрючками по залізній діжці.
З другого боку вирував правдивий карнавал. Справжнє, а не мімозно-тюльпанне свято весни. Понад 2000 веселих, відкритих молодих людей — дівчат і парубків, інколи дуже винахідливих у вбранні та гаслах. «Дівчата не хочуть квітів, дівчата хочуть ратифікацію» (йдеться про ратифікацію Стамбульської конвенції, спрямованої проти домашнього насильства), «8 березня — це не про квіти», «Не рахуйте нас, рахуйтеся з нами», «Афіна Паллада Фемінізм Матріархат», «Повага — найкраший подарунок», It’s so bad, even introverts are here («Це так кепсько, навіть інтроверти тут»), «Треную шелепу методом Тайсона Ф’юрі», «Ми онуки відьом, яким вам не вдалося спалити», «Чоловік має бути сильним і рішучим у бажанні стати феміністом». Окремо тішила око ціла жіноча бригада, озброєна фіолетовими мітлами, у фіолетових мантіях і гостроверхих капелюхах: вони очолили колону з метою вимести сексизм з вулиць.
У феміністок теж була своя машина зі звуком, що, крім гасел, транслювала добірний рок- і попрепертуар, кульмінацією якого стала пісня на всі часи — I will survive Ґлорії Ґейнор.
Музична, яскрава й весела маніфестація пройшла центром, завершившись на Поштовій площі. Це були дві години того 8 березня, яким воно має бути.
Ось і зіткнення ідеологій: жвава й винахідлива вимога своїх прав — і піна на губах дурнів.
