Про бідного режисера замовити слово
В сучасному театрі режисер втратив колишнє лідируюче місце. На перше, згідно із Законом України «Про театри і театральну справу», вийшов директор, що має володіти художнім розумінням театральної справи, навиками продюсера та знанням ринку. Він же тепер виконує обов’язки й художнього керівника театру. Але все частіше в Україні, й це бачить театральна спільнота, на цій посаді опиняються некомпетентні випадкові люди. Виникає доволі дивна ситуація, коли ніби й існують конкурси на заміщення посад директорів-художніх керівників, з прописаними вимогами до кандидатів. Але часто вони проводяться формально, служать ширмою для того, щоб призначити вигідного кандидата. Це тільки збільшує тривалу позиційну війну між творчим складом і адміністраціями, від якої хотіли позбутися й через запровадження конкурсів, й підзаконних актів, стосовних театральної діяльності. І все це знову потребує реформування, щоб український театр дійсно вийшов на кращі міжнародні рівні.
Для цього, на мою думку, спершу треба виробити суспільну угоду про театр, щоб знати куди рухатися.
В ній особливо конкретизується, що держава вважає сучасним театральним мистецтвом і чому вона зацікавлена в його розвитку. В ній прописуються й громадський контроль за тим, як театр слідує своїм цілям. А також фіксується відповідальність його керівника перед суспільством і владою. Угода є основою програм, що надають на конкурс претенденти на керівництво театром. І основою їхніх майбутніх контрактів. При цьому необхідно відокремити посади директора та художнього керівника таким чином, щоб художніх керівників вибирали на конкурсах, а вже вони підбирали директорів під свою програму розвитку театру. Також є необхідними нові правила проведення конкурсів, у яких по-новому має бути процедура прийняття рішення: спочатку анонімні програми кандидатів надаються, для оцінки та складання рекомендацій, експертній раді з театральних митців – незалежних критиків, режисерів, тощо. Потім враховується думка колективу театру, після його ознайомлення з оцінками-рекомендаціями анонімних програм претендентів. І тільки після цього, з огляду на всі висловлені думки, відповідна комісія приймає рішення, з широкою присутністю представників громадських організацій та журналістів.
Театр повинен сприяти не тільки створенню в людей звички до відвідування мистецького закладу, але й більшого розуміння ними театрального мистецтва. А це в свою чергу дасть можливості активізації та розкриття людських творчих сил і здібностей, чого вимагають перспективи розвитку суспільства. Тому й є таким необхідним докінчене реформування театральної справи. Щоб убезпечитися від конкурсних казусів у майбутньому. Щоб до керівництва приходили люди з інноваційним і художнім мисленням, з досконалим розумінням театру. Щоб український театр вагомо зазвучав, як на внутрішньому полі, так й на міжнародному.
