Святкуйте кожну мить життя!
Про театр, карантин, дачу, кульбаби і самоізоляцію
Наша шестидесятирічна дача щовесни демонструє свято юності Природи. Інколи у нас пропадає світло. Довгий вечір при свічках ми з дружиною згадували батьків, виловлювали з глибин нашої пам’яті по слову вірші, які колись часто згадували.
Радянська влада роздаванням садових ділянок сподівалася зняти напругу продовольчого питання. На зборах садового кооперативу батькові, який засадив і засіяв усю землю квітами, нагадали про це історією про картоплю, що спочатку висаджували заради квітів клумбами,а потім захопилися бульбами. Мама не сприймала слово дача і наполягала на визначенні сад. Можливо, за Вольтером,який розумів сенс життя як обробляння свого саду, або за Сковородою, який закликав:»Копай всередині себе криницю,яка зросить і твою оселю, і сусідську».
Так чи інакше, але величезна кількість українців, які перебувають під час карантину на своїй земельці, надихаються воскресінням природи, що, мов книга, робить людину багатшою. Роками ми боролися з кульбабками на газоні і тільки пандемійної весни вирішили їх покуштувати. Салати з молодого листя та сонячних квіточок виявилися просто бомбезними.
Карантин паралізував соціальну активність, але життя театрального не зупинив. Тому що в театрі не існує поняття робочий час, оскільки для тих, хто ним покликаний, іншого часу просто не існує. Розгадувати знаки життя, жести часу,виклики природи, а потім ділитися своїм розумінням цього зі сцени мовою театру є те саме обробляння саду. Жаль тільки, що лише велика біда здатна довести людству єдність і неподільність його існування. В театрі рівноважливо розуміти, що робиться і чому, що і за яких мотивів відбувається. Без усвідомлення цього важко налаштуватися на передчуття завтрашнього. Гете вважав, що щастя це — розуміння майбутнього.
Бавлячись вечорами перегонами на відгадування фіналу фільмів, ми тренуємо здатність промальовувати майбутнє. Чума стала прологом до розквіту Відродження. Різні версії походження К-вірусу, його загадкова своєчасність, як і СНІДу, нині в герантофобному тренді. Роздуми про значущість цифри сорок у біблейних історіях не втратили актуальності і в році 20-20. Навіть пророцтво Ванги щодо третьої світової війни, і визначення багатьма пандемії як війни, а також усі міркування про теперішнє випробування людства мають на меті передбачення і розуміння майбутнього.
Наші театри вперше за дуже багато років працюватимуть влітку. Відчуття дома родинного і дома людства загостряться. Досвід і руки заробітчан будуть в нагоді у посівну і на врожай. Багато хто поїде закордон знову, але з вже іншим розумінням того, що залишають, і чого вартує їхня праця. Ясна річ, нинішнє розуміння держави в усьому світі не відповідає цивілізаційним викликам і буде кардинально змінюватися. Екологічне існування, засноване на повазі всіх і до всього набуватиме потужності світової ідеології. Жити театром означає відшуковувати його правічний і актуальний сенс у щоденному існуванні людини і людства.
Святкуймо кожну мить життя! А найкращі — з театром!
