Сила опору
Позавчора у столичному Кінотеатрі «Ліра» (колишній Кінотеатр ім. Чапаєва) відбулася акція солідарності з українським режисером Олегом Сенцовим
У першому відділенні програми було показано 20-хвилинний фрагмент неігрового фільму «Звільнити Олега Сенцова» співавторства двох документалістів, москвича Аскольда Курова й киянина Андрія Литвиненка; зйомки картини тривають, вже є понад 40 годин матеріалу, а фіналом стане виголошення вироку. Також відбулася скайп-конференція із сестрою Олега Сенцова — Наталією Каплан і з Аскольдом Куровим (Андрій Литвиненко був присутній особисто). Вечір завершився показом повнометражного дебюту Сенцова «Гамер». Модератором заходу, який висвітлювали провідні українські канали, виступив режисер Мирослав Слабошпицький («Плем’я»).
Акція приурочена до річниці викрадення Сенцова співробітниками ФСБ Росії. Олег досі перебуває під вартою. Йому — режисерові авторського кіна, призерові російського (!) фестивалю «Дух вогню» (Ханти-Мансійськ), батьку-одинакові двох малолітніх дітей — висунуто звинувачення в незаконному зберіганні зброї та підготовці терактів у Сімферополі, Севастополі та Ялті з метою дестабілізації політичної обстановки в Криму. На думку кінематографістів, правозахисників і журналістів, звинувачення сфабриковані, наш земляк так само не визнає провину, а згідно із заявою адвоката Сенцова, в кримському СІЗО до його підзахисного застосовувалися тортури. Перспективи вироку несприятливі: до 20 років тюремного ув’язнення.
Слід нагадати, що це вже не перший вечір художньої солідарності із заручником путінської параної. В середині березня театр «Дах» (Київ) і «Театр.doc» (Москва) презентували в Києві читку п’єси «Номери». «Номери» — перший драматургічний досвід Олега Сенцова, п’єса-антиутопія про групу людей, що живуть під п’ятою узурпатора й самодура; сюжет більш ніж актуальний у сьогоднішній Росії.
А на окупованому півострові звинувачення в тероризмі, схоже, стає розхожою статтею для знищення інакодумців — як «контрреволюційна діяльність» за Сталіна (втім, і за «тероризм» тоді також саджали й страчували з не меншою старанністю): терористами оголошені і Чубаров, і Джемілєв. Регулярно надходять повідомлення про арешти кримськотатарських активістів, про закриття опозиційних ЗМІ, про заборону публічних акцій. Крим на наших очах перетворюється на репліку 1937 року в путінській версії, а процес групи Сенцова — це пряме перенесення репресивного кошмару вже й до Москви. І далі буде гірше, кривавіше й підліше, оскільки апетит режиму зростає.
Нікчемі, який зараз кермує у Кремлі, не вдалося посадити Україні на шию свого ручного тирана, не вдалося розколоти нашу країну, не вдалося нав’язати нам повномасштабну громадянську війну — і тепер нікчема дрібно, підло й бридко мститься, захоплюючи в заручники тих, до кого зміг дотягнутися, і чим відоміший і яскравіший заручник, тим підліша помста.
Наскільки в такій ситуації є дієвими акції, подібні до тих, що відбулися в «Лірі» й у «Даху»? Набагато більше, ніж може здатися. Кожен сеанс, кожна постановка п’єси, кожен вечір солідарності, кожна петиція, кожна стаття збільшують той особливий символічний капітал опору, що коштовніший за гроші, гостріший за найміцніші пута, вагоміший за тонни пропаганди.
Ми пам’ятаємо про тебе, Олеже. Ми чекаємо на тебе тут. Ти обов’язково повернешся.
