Умовний спосіб
Сьогодні — 8 квітня 2015 року. Рівно через 11 днів, у другому турі президентських виборів, країна вирішуватиме, хто керуватиме нею найближчі п’ять років. Соціологи віддають перевагу Кличку, однак, зважаючи на розгляд справи проти нього у Верховному Суді, Віталія можуть зняти з виборів, і тоді замість нього в бюлетенях буде вказано Олега Тягнибока; він, нагадаємо, посів третє місце згідно з результатами голосування 29 березня. А втім, хоч хто б представляв опозицію, йому випаде складне завдання — протистояти чинному президенту Вікторові Януковичу, котрий, незважаючи на політичну й економічну кризу, зберігає досить міцні позиції, передусім завдяки потужному адмінресурсу, а також виборцям сходу й півдня.
Якби нічого не трапилось у лютому минулого року, ми мали б цю похмуру фантазію як реальність. «Якби» — фатальне слово. Воно так часто вживається в останній рік, що, схоже, ввело певні уми в стан ментальної сверблячки. Поки не часто, але регулярно доводиться зустрічати твердження — причому гарною українською — від людей, в решті питань більш-менш притомних — мовляв, не влаштували б таку бучу, то зараз переміг би собі Порошенко в другому турі з 3% відсотками переваги, і все було б тихо, мирно й прекрасно. Звісно, такі мудрування — концентрована дурість, але вони виражають певні настрої.
Та й, мабуть, багатьом читачам, грішним ділом, у хвилини надміру поганих новин теж тишком-нишком спадала така думка.
Що ж, друзі, давайте освіжимо нашу пам’ять.
План регіоналів прочитувався вже на парламентських виборах 2012 року — коли, при безпрецедентному тиску на всю опозицію, кандидати партії «Свобода» мали найменше проблем на дільницях. Їх тягли в парламент, їх розкручували як найпринциповіших захисників держави. Тягнибок був твердо налаштований висуватися на президента, він з великою ймовірністю отримував третє місце. Нічого не заважало «донецьким» зняти Кличка або Порошенка через будь-який формальний привід — влада тримала всі суди на короткому повідку. А в парі Тягнибок -Янукович однозначно перемагав останній — надто багато людей в Україні нізащо у світі не стали б голосувати за ультраправого популіста.
Окрім того.
Недавно в кінотеатрі я випадково здибав стару знайому. Вона живе в районі «Арсенальної», й усе, що там відбувалося минулої зими, бачила просто з вікна. Вона запевнила, що численну ментуру, котра тероризувала центр Києва, звозили в урядовий квартал місяців зо два. Везли й везли ешелонами. А це ж Хаму доводилося імпровізувати.
Тепер уявімо собі, що попереду планові вибори, і Янукович має вдосталь часу, щоб до них підготуватися. Уявімо, скільки ментів і тітушок він устиг би зібрати, скільки та якої зброї він би їм надав. Уявімо, скільки було б, потай чи явно, не просто з автоматами, а з важкою бронетехнікою введено військових підрозділів, готових застосувати ту техніку проти маніфестантів.
Наслідки навіть і уявляти не треба. Народ би все одно повстав і переміг. Але кількість жертв обмірювалася б далеко не однієї сотнею. І Путін зробив би те ж саме з Кримом і Донбасом, тільки швидше, кривавіше і з кращими для себе результатами.
Тож управлятися в умовному способі щодо Майдану — заняття дуже недобре. Ми свою історію звершили. Ми були приречені її звершити. І, скоріш за все, уникнули найгіршого.
А що далі? Далі — дно. Воно в нас під ногами. Лишилося як слід відштовхнутися.
