«В броні лицар, високий, як спис»
Голос одного вірша
Якщо говорити не загалом про шістдесятників, а власне дисидентську поезію, то одним із «програмових» віршів цього заґратованого періоду є, звісно, «Сервантес» Євгена Сверстюка, який дивним чином не має значної популярності, не розбирається на цитати, не вивчається напам’ять у школах (хоча, можливо, зараз все ж щось змінилося на уроках української літератури?). Звісно, у цій недооціненості є і позитивний момент – «Сервантес» не зіпсований штампами , він не має ореолу заяложеності, не викликає скепсису, як часто проголошувані зі сцен, на мітингах вірші поетів з «пантеону».
Написаний він був у лютому 1974 року – «може, у найбезпросвітніші дні – це було в тому відомому лагері Кучино».
Іван Калиниченко, в ті роки ще молодий науковець, розповідав, що одного разу попросив Василя Стуса познайомити зі своїми новими досягненнями: «Василь сказав, що це він ще встигне зробити, а тепер хоче мені показати «справжнє чудо» - одержаного у листі від Є.Сверстюка «Сервантеса». Ми довго обговорювали цей прекрасний вірш та по черзі переписували його для мене».
«Василь просто не міг знайти собі місця: «Ніколи не сподівався такого від Євгена. Яка гарна річ! Навіть трохи жаль, що не я це зробив. Якщо написати такого вірша, то можна вже більше нічого не писати», - згадував Калиниченко емоції Стуса, на що Сверстюк відповів: «Я думаю, що це був передусім резонанс на однаковий спресований внутрішній досвід - «готика духу й кісток»… Схожі мотиви знайдеш навіть при побіжному перегляді його віршів. Поза межовий стан – поза межами болю - вкладався в метафору палімпсеста…»
«Вражений «Сервантесом» Євгена – ото втяв!», - писав Стус у листі Михайлині Коцюбинській.
Постать Сервантеса і його персонаж Дон Кіхот були очевидно дуже близькими Сверстюку:
«Чому цей запізнілий і самотній лицар у несправжньому шоломі, у старезних обладунках і на умовному Россінанті – чому цей осміяний лицар, отримуючи поразку за поразкою, зберігає ореол величі в очах кмітливого і практичного зброєносця Санчо? Чому цей дивний войовник з вітряками стає улюбленим героєм світової літератури на цілі століття?
Очевидно, зовнішня видимість і минущі поразки – то ніщо проти шляхетного і нескореного духу та лицарських чеснот, які берегли печать Абсолюту. У світі опортунізму і постійного розміну великого і справжнього на дрібне й тимчасове Дон Кіхот насупереч усім і усьому – зберігав тверду віру в Абсолют і відстоював принципи, якими люди вже не жили».
Із цими роздумами перегукується і характеристика Сверстюком молоді 60-х, якій «довелося зухвало ігнорувати обов’язкові приписи соціалізму, .. озвучувати прості старі істини і по суті демонструвати незгоду із панівним ідеологічним стандартом».
Тій молоді довелося воювати із лопатями вітряків, які виявилися не примарами і не привидами ворога.
Щодо самого Сервантеса, то, напевно, Сверстюк ототожнював письменника певною мірою із його головним персонажем.
«Хто він, автор «Дон Кіхота», що вмістив у собі так багато глибин і трагічних суперечностей життя?
Про Міґеля де Сервантеса історія залишила мало документів… Найвірогідніший, найправдивіший портрет письменника – у його творах», - зазначає він.
Тому, знову ж таки, певною мірою, читаючи «Сервантеса», ототожнюєш ліричного героя не лише з іспанським класиком, а й із його вигаданим персонажем - персонажем, насправді важливим для всього українського дисидентського дискурсу.
«Готика духу й кісток» - саме так і можна найкраще охарактеризувати цю поезію, вихоплюючи образ із самого тексту. Мені завжди було важко аналізувати вірші, втискаючи їх у поняття версифікації та розбираючи, немов конструктор, рядок за рядком на художні засоби. Тому я просто радитиму без специфічних термінів самим відчути Сверстюкову ритмомелодику, його пронизливу лаконічність.
Сервантес
Скiльки дорiг i мук!
Стишивсь. Зiбравсь. Застиг.
Може, пройшов тюрму,
Щоб тут себе знайти?
Ночi, як гурт нетяг.
Днi без надiй i втiх.
Може, своє життя.
Виставити на смiх?
Лицарський вiк минув.
Лицарство - вiк оман.
Може пародiю втну
На лицарський роман?
Знову подвiйний стиль.
Чорнi в очах хрести -
Тiнi вiд ґрат в хрестах.
Що це - потрет душi?
Схожий. Як я мiж вас.
В камерi цiй душнiй
Сотнi моїх Санчо Панс...
Зболений кожен нерв.
Рубаний кожен жест.
Власне, нема мене -
Дублений палiмпсест.
Все ж проступа на нiм
Лицарський перший текст;
Вiчна суворiсть борнi,
Вiрнiсть, воля i честь.
Вбогий дивак - i ґранд ,
Серце i склад думок,
Навiть отой Росiнант -
Ґотика духу й кiсток.
Скiльки ламало життя,
Скiльки брало на глум -
Чистим лишився стяг,
Вiчним - шляхетний сум.
Смiх мiй терпний не вдавсь,
Смiх - мiй останнiй шанс -
Чимсь до душi припав
Сотням отих Санчо Панс.
Цей одержимий дух,
Цей профетичний тон,
Цей круглощокий друг...
Що це було - мiй сон?
Може, в життi, як в снi,
Дiйснiсть - зовсiм пусте?
Справжнє єдине в нiм
Те, що в душi святе?
Панно з Тобосу, лиш Ти,
Може, почуєш псалом
I прочитаєш листи,
Писанi синiм крилом.
...
Колом пройдуть вiки
У летаргiйнiм снi.
Хто все ж вiн був такий -
Знав, що творить, чи нi?
Творчий звiльнив порив...
Видав розваг юрбi...
I мимохiть створив
Пам'ятник Вiри - собi!
Ти, що прийшов, спинись!
Змовкнiть, раби: в бронi
Лицар, високий, як спис,
На сухоребрiм конi.
П.С. Певною мірою дон кіхотами ми відчували себе в 2011 році, коли виходили на протест проти судового свавілля у справі Павліченків. Тоді ще країна перебувала у якомусь напівсні, загальмована і некваплива.
Протест був передусім незгодою ультрас, до якого згодом через роки приєднувалися не так вже й масово інші активісти. Мало хто зі спостерігачів вірив в успіх справи. Бо виправдання цієї сім’ї зумовило би відкриття справ проти тих, хто фальшував документи й докази – проти МВС, суддів, прокурорів , що видавалося абсолютною нереальністю.
Звісно, нам була вкрай важливою у цій боротьбі підтримка авторитетів.
Сверстюк - один із небагатьох відомих людей, сам колишній політв'язень, підтримав акцію на підтримку Павліченків. У січні 2013 року, коли справа «пріла» в судах, коли режим невблаганно на останньому (як потім виявилося) подиху знущався над правосуддям, він прийшов на пікет на запрошення активістів - не від ініціативи 1 грудня, а від імені самого себе.
Це було надзвичайно приємно. Попри присутність кількох депутатів, здавалося, що у боротьбі за справедливість більше ніхто не підтримує. Звісно, Сверстюк навряд чи міг вплинути на ті злочинні владні кола, а у випадку із депутатами така примарна надія існувала. Просто це було важливо - з моральної точки зору.
Зрештою, ми перемогли.
