Захист...
Завтра — Міжнародний день захисту дітей. А ще — рівно 50 років, як диск The Beatles. Sgt. Pepper’s Lonely Hearts Club Band (перекладати цю назву — поганий тон, та все ж нагадаю, що це «Оркестр клубу самотніх сердець сержанта Пеппера») став «золотим» у Великобританії та США і вийшов на першу позицію в хіт-парадах; у Великобританії він протримався в лідерах 27 тижнів, у США — 19.
Здається, єдиною групою населення, яка цілком щиро святкувала День захисту дітей у СРСР (не знаю, як із цим зараз в Україні), були хіпі. Збиралися з повітряними кульками на «Чистих прудах» і веселилися від душі, бо в тій країні чавунних авторитетів і вічної старості вважати себе дитиною уже означало протест саме по собі.
1960-ті натомість були епохою загального дитинства як життєвої філософії, а «Бітли» цей умонастрій виражали якнайкраще, надто ж у тому феноменальному альбомі. Цікаво, що для створення Sgt. Pepper’s Lonely Hearts Club Band вони відмовилися від самих себе, перевтілившись у цей Оркестр клубу самотніх сердець — доволі меланхолійна назва, як на більш-менш оптимістичний настрій більшості пісень.
Діти ніколи не самотні. Навіть якщо дитина сама — вона придумає собі ціле місто уявних друзів або легко заприятелює з цілком незнайомими однолітками. Дитина здатна перевтілитися в будь-якого персонажа, і загалом розгорнути довкола себе театр, переконливіший, ніж наймудрованіша сценічна система. Тому-то Sgt. Pepper’s Lonely Hearts Club Band уже за самим задумом якнайкраще виразив ту епоху, коли повоєнна молодь раптом відмовилася дорослішати.
Що ж до сердець, то вони завжди самотні. І вразливі. А найкраща оборона — це напад. У даному разі найкращий напад — це музика. А також любов. Радість, якою ділишся. І дитинство, яке завжди десь поруч.
