Живі острови
У своєму нещодавньому інтерв’ю головний редактор «Дня» Лариса Івшина вжила образний вислів: «живі острови», характеризуючи справжні, дієві громадсько-політичні осередки в Україні. Шкода лишень, що таких «островів» нині явно не достатньо! А час тривожний, час небезпечний! Він кричить-потребує живого, сучасного, патріотичного, дієвого!
Задаймось запитанням: яку політичну, громадську силу нині можемо назвати «живим островом»? Непросто, правда?! Після недавніх виборів, як після шторму: тріски на березі, уперемішку зі сміттям і шматками політичних афіш… Ті, хто пережили «шторм», – розпорошилися й причаїлися.
На часі – процес утворення нових осередків, нових «островів», адже недавні, на які ще дехто покладав багато надій, перебувають в стані ступору, розвалу, зневіри, переформатування… Та й самі лідери громадської думки, які ще вчора були «на плаву», хаотично міняють команди, шукають собі «нового діла», часом змінюючи власний імідж, доходячи до смішного, відрощуючи бороди… Та жодне відрощування борід, чи зміни зачіски, кольору волосся не є ознакою справжнього оновлення. Зміни мають відбутися в головах, в переосмисленні, аналізі помилок…
Скажімо, низка патріотично-професійних народних депутатів, яких не зіпсувала влада і, які опинилися поза парламентом, – однозначно мали би створити новий «живий острів» чи – кілька «островів». В цьому нині є велика потреба. Саме зараз! Адже хтось має організовано чинити громадський опір можливим негативним тенденціям. В тому, що вони будуть – мало хто сумнівається. Навіть при найгуманніших побажаннях нової влади – зробити українців щасливішими, ніхто не застрахований від помилок. І ці помилки треба виправляти.
Взяти хоча би одне з найголовніших питань – впровадження ринку землі. Чи є в Україні політична, громадська сила, здатна впливати на цей процес?! Питання риторичне. А від того, що буде в основі приватизації землі, залежить майбутнє всієї держави. Можна зробити сто позитивних реформ, проваливши єдину земельну реформу – й цього буде достатньо, аби держава Україна втратила свою суб’єктність.
Отже «живі острови» нам конче потрібні! В цьому контексті хочу звернути увагу на діючі громадські організації, спілки, фонди. Їм також потрібне «оживлення», осучаснення до реалій сьогодення. Ті ж, хто досі ратує за розпуск-руйнацію, зокрема, творчих спілок, – самі не розуміють, що їхні дії шкодять неокріплій державі, розмивають традиції, врешті – завдають удару по нашій ідентичності. Пам’ятаймо, що в час небезпеки, навіть гуси збиваються до гурту!
