Акцент тридцятого дня
Вільна та впливова, з високим інтелектом і величезними ресурсами західна преса виявилася мимовільним учасником поширення путінської брехні. Як це сталося?
З моменту експансії Росії в Грузію 2008 р. ЗМІ демократичних країн зайняли позицію рівної віддаленості від конфліктуючих сторін. Позицію, яка демонструвала західні стандарти висвітлення подій у гарячих точках. Вона зводилася до викладу поглядів на те, що відбувається з обох боків, обліку геополітичного контексту, критичного ставлення до полюсів офіційної інформації та на основі аналізу викладу власного розуміння конфлікту. Всі ці очевидні рефлексії будувалися на концепції третейського суду. Істина (отже і світ) перебуває посередині крайнощів. Абсолютно правих та абсолютно неправих не буває. У цю парадигму вклали й російсько-українське зіткнення. Так вигадки Москви, тобто абсолютна брехня, озвучена дипломатами та пропагандистами, набула контуру напівправди. Якщо не вся Україна складається з нацистів, то є нацистські батальйони, якщо по Донбасу стріляють із гармат, то, швидше за все, з двох боків. Якщо Україну турбує безпека на кордонах, то й Росію вона турбує не менше. Біохімічні лабораторії є, отже є й можливість запускати на Росію бойових отруйних гусей. Додамо до цього «плюралізму» військових експертів, які грають з олов'яними солдатиками в перервах між читанням статей російських генералів, корисних ідіотів, куплену Москвою інтелектуальну масу, голос супутників раші тудей…
Ступінь викривлення реальності наочно продемонстрували цифри втрат у перші три тижні війни. Преса взяла 590 трупів з російського генштабу і додала до них кілька тисяч від тих самих експертів. "Об'єктивна картина" трималася до позавчорашнього дня, доки НАТО не вивісило на табло 15 тисяч ліквідованих орків.
Пресі знадобився цілий місяць боїв, десятки стертих з лиця землі українських сіл та міст, 4 мільйони біженців, сотні вбитих дітей, розбомблені лікарні та музеї, тисячі викрадених у Росію під дулами автоматів, аби зрозуміти просту річ. У битві добра зі злом не можна стояти над сутичкою у пошуках об'єктивної реальності. Вчора Reuters видалило зі своїх сайтів весь контент агентства ТАСС. Що треба було зробити ще в 2014 році. Коли окупант входить на чужу землю зі зброєю, термін «сторони конфлікту» втрачає сенс. Це добре розуміли ті, в кого ми вчилися журналістиці на війні: Івлін Во, Ернст Хемінгуей, Альбер Камю, Макс Фріш... Чому ми прочитали їхні книги, але знехтували їхнім заповітом розпізнавати зло в зародку і беззастережно приймати сторону добра?
Повільно і важко ми повертаємося до давніх уроків, відкладених за непотрібністю в сусальному часі перемир'я божественного з диявольським. Але й тепер мало хто розуміє, що поставлено на карту. Навіть авторитетні вчені використовують правильні слова для хибних висновків. Наприклад про те, що Росія програла війну незалежно від перемоги чи поразки. Вигравши її, вона буде змушена відновлювати й утримувати величезну територію, підриваючи свій бюджет, вважає викладач Ланкастерського університету Рено Фукар. Мабуть, через свою молодість мосьє Фукар не знає: у завойовника Росії немає опції відновлення. Українці борються не з окупантом у європейському розумінні, який, хоч і диявол, але, увійшовши до Парижа, не трощив пам'ятників і вважав за краще платити повіям, замість зґвалтувань усіх, хто потрапив на очі.
Тут зло не збирається поводитися пристойно. Ось у чому трагедія й акцент на описах визвольної війни українців із російськими загарбниками-брехунами.
