Перейти до основного вмісту

Безвізовий режим, криміналітет і виборчий фетишизм

14 червня, 12:23

Провідні держави Євросоюзу висловилися проти надання Грузії безвізового режиму. Як повідомляють інформагенції, реальною причиною цього є побоювання, що грузинський криміналітет (знаний далеко за межами цієї країни) негайно скористається таким режимом і розкине свої щупальця по всій Європі. Щоправда, офіційно висувається інша версія – мовляв, ЄС ніяк не встигає модернізувати свої правила надання та скасування безвізового статусу, проте в це навряд чи вірять навіть ті, хто озвучує цю версію…

Що ж, побоювання ЄС справедливі. Але ж унаслідок чого цей криміналітет, жорстко «запресований» після 2003 року, знову набув неабияку силу? Не в останню чергу внаслідок радикальної зміни політичного режиму в Грузії, коли команду Михеїла Саакашвілі й Іване (Вано) Мерабішвілі при владі замістила команда Бідзіни (Бориса) Іванішвілі, російського олігарха й грузинського політика. Взявши до своїх рук владу, нова команда негайно випустила з тюрем чимало кримінальників, оголосивши їх «політв’язнями», натомість відправила за ґрати Мерабішвілі, який уславився боротьбою – часом доволі жорсткими методами – з організованою злочинністю і майже повною її нейтралізацією. Причому зміна режиму в Грузії відбулася цілком демократично, шляхом вільних загальних виборів під контролем іноземних спостерігачів – спершу парламентських, потім президентських, підкріплених іще й муніципальними виборами.

Вибори ці проходили за умов «безберегої демократії». На них «Грузинська мрія» Іванішвілі використовувала не тільки критику, нерідко справедливу, своїх опонентів та не тільки величезні кошти на популістську передвиборчу агітацію, а й безплатну роздачу, скажімо, супутникових антен і пральних машин як «допомогу злиденним». А на додачу у багатьох регіонах кожен виборець міг вписати у буклет «Мрії» своє прізвище та назву того, що він бажав би безплатно отримати після виборів – на суму до $600, що для нинішньої Грузії – великі гроші. Така собі новітня форма підкупу виборців – з відсунутою в часі виплатою дивідендів за «правильне» голосування. Якщо виходити з норм звичайної, а не «безберегої» демократії, то «Грузинська мрія» мала би бути знята з виборчих перегонів, а її лідери – кинуті за ґрати. Проте чинна влада мусила обмежитися багатомільйонними штрафами, які для мільярдера Іванішвілі не становили серйозну проблему. Чому? Та тому, що на команду Саакашвілі серйозно тиснули європейські «гранди», мовляв, забезпечуйте абсолютно вільні вибори; а на додачу після російської агресії проти Грузії у 2008 році для лідерів провідних держав ЄС «нерукопотисним» з якогось дива став не Путін, а президент країни-жертви агресії Саакашвілі…

Цей екскурс у недавнє минуле, як на мене, допомагає краще зрозуміти ту колізію, яка вже виникла у зв’язку з виборами в «окремих районах» Донбасу. Західні партнери України твердо налаштовані провести їх ще цього року. Це, зокрема, потрібно їм у зв’язку з президентськими виборами у США (листопад 2016-го) і Франції (квітень 2017-го) та парламентськими виборами у тих же США (перевиборами половини Палати представників, листопад 2016-го) і в Німеччині (серпень-вересень 2017-го). «Врегулювання конфлікту в Україні», «мир на сході Європи», «торжество демократії над насильством» - ось як звучатимуть переможні реляції тих західних лідерів, які причетні до Мінського процесу та Нормандського формату, адресовані виборцям. Ясна річ, це збільшуватиме їхні особисті шанси чи шанси їхніх наступників і партій на виборах (згадаймо, що рішуча позиція президента Буша-молодшого щодо російської агресії проти Грузії у 2008 році послабила підтримку електоратом «яструба» Маккейна й підкріпила позиції «голуба миру» Обами – більшість американців тоді вірила «російським друзям» і сподівалася на «ліберала Медведєва», якого Путін делегував замість себе у президенти). І «вільні демократичні вибори у Грузії» західні лідери також записали собі в актив – треба ж демонструвати виборцям зовнішньополітичні досягнення у часи, коли ніяк не вдається впоратися з радикальним ісламізмом…

Утім, аж ніяк не випадає списувати все на прагматичні передвиборчі турботи західних лідерів і на наївність електорату (до речі, він сьогодні в більшості країн Заходу куди реалістичіше оцінює путінську Росію). Справа в тому, що в сучасному світі багато хто ставиться до загальних виборів як до чогось ледь не магічного, як до уособлення та сутності демократії. Проте чи так це? Принаймні, у часи соціально-економічних криз та у злиденних країнах – ні. Я вже писав про те, що у тоді ще демократичній (але зануреній у кризу) Німеччині влітку 1932 року сумарно 54% виборців вільно підтримали два варіанти червонопрапорного тоталітарного соціалізму, уособлені партіями Гітлера та Тельмана. Сталася свідома «втеча від свободи», як пізніше назвав такий вчинок виборців філософ Еріх Фромм. Чи візьмімо один із найновіших прикладів, колив Єгипті після скинення диктаторського режиму Мубарака на парламентських виборах 2011-12 років дві третини депутатських місць (не без використання класичних схем «допомоги» найзлиденнішим виборцям) одержали ісламісти, а в 2012 році з незначною перевагою на президентських виборах переміг ісламіст Мухаммад Мурсі, який через кілька місяців після вступу на посаду оголосив про своє право видавати «будь-які декрети, спрямовані на захист революції». За підтримки армії противники ісламізму з числа єгипетських городян і молоді змогли впоратися з новою диктатурою, але загальне виборче право в країні довелося відкласти до кращих часів.

Іншими словами, загальні вибори ведуть до торжества демократії не завжди та не всюди. Тим більше вони не можуть спрацювати так за умов іноземної окупації та панування «братків» і терористів. Але від України вимагають їх якнайшвидше провести в «особливих районах» Донбасу, попри те, що умови для справді вільного і раціонального волевиявлення (що неможливо без припинення агресивної російської пропаганди та терору з боку бойовиків) там виникнуть у найкращому разі через декілька років. А потім, якщо ці вибори таки відбудуться й десятки тисяч терористів підпадуть під амністію – навіть якщо «винести за дужки» всі інші наслідки цього, – то Україна гарантовано не набуде безвізовий режим з ЄС (чи негайно втратить його), бо, мовляв, Європі загрожуватиме (і справді, загрожуватиме!) величезна маса «українських» (хоча українських лише за паспортом) кримінальників…

Delimiter 468x90 ad place

Підписуйтесь на свіжі новини:

Газета "День"
читати