Блокадний Чернігів
Фантасмогоричне сполучення, що стало реальністю. Залишаються якісь можливості сполучення з зовнішнім світом – бажаючі можуть залишити місто на власну відповідальність. Однак це принципово нічого не змінює – значне, за європейськими мірками, та ще й давнє місто відрізано від щоденних джерел постачання російською ордою. В такому стані Чернігів живе понад два тижні. Що відбувається – тепер вже не з документів, а на власні очі.
В перші день-два містяни розкупили основні запаси в магазинах, створивши собі безпековий зарап. Водночас кількість працюючих магазинів скоротилася в рази й надалі зменшується. Полиці порожніють – першими зникають м'ясні та молочні вироби, риба – а потім й інші товари. Як не дивно днів десять ще можна було купити цитрусові каву в зернах. Чи не останніми розкуповюються цукерки та червона ікра. Це якщо говорити про довоєнні запаси. Зрештою полиці починають виглядати так, як на межі 80-90-х рр. минулого століття. Далі – похід по торгівельних точках аби щось купити. Скажімо, свіжу булочку та круасан – за щастя. Втім, народу багато – зали мереживих супермаркетів тепер виглядають як пункти підзарядки смартфонів. Подібні «тусовки» можна зустріти по всьому місту, адже на другому тижні війни воїни пекла серйозно пошкодили енергопостачання. Що в свою чергу змусило закритися кілька досі працюючих магазинів.
Подібна ситуація й з аптеками – працює дуже обмежена кількість (адреси міська влада повідомляє регулярно), за рахунок гуманітарки забезпечуються насамперед лікарні, полиці аптек поступово порожніють. Найбільша небезпека – брак ліків, які пацієнтам необхідно приймати регулярно, аби жити. Це ще один злочин Росії, за який вона має бути покарана.
Війна принесла з собою повітряні тривоги – в місті над Десною вони лунають від першого дня. Небезпека, уособлена сиренами, психологічно та фізично вимотує – спробуйте піднятися 4-5 раз на ніч, а за добу по 10-12 раз (і таке було). Як засвідчують знімки з Чернігова – небезпека більш, ніж реальна. Реакція містян дещо різна – там, де інтенсивність більше, ховаються по підвалах, де менше – сподіваються на захист стін у середині будинків. Остання тактика більш поблажлива, але небезпечніша.
Гуманітарна ситуація в місті суттєво погіршилася після знеструмлення його більшої частини. Одночасно зникло постачання води (на тепер частково відновлено), повністю зник обігрів квартир – за умови мінусової температури, виникли значні проблеми з мобільним зв'язком та інтернетом. Пішли розмови – можливо, доведеться готувати їжу в дворах на вогнищах. В іншому блокованому місті, Славутичі, вже так і роблять.
Знеструмлення міста призвело до зникнення сирен, що на електричному живленні. Але не небезпеки – кожного дня рашисти завдають місту все нових і нових ран. Втім людей на вулицях міста побільшало – таке враження, що вони звикли до канонади та «прильотів».
Чернігів досі напрочуд чисте місто – з усіма своїми фортифікаційними спорудами та покоцаним асфальтом. То окрема тема – коли йдеш знайомими вулицями та дивишся на вибиті вітрини, зруйновані будинки, а під ногами у тебе тріщить скло. А люди фотографують наслідки дій російських варварів. Сьогодні почув таке, від жінки, що приїхала з окупованої території – орки, виявляється переконані, що в Чернігові нікого немає, тож вони можуть сміливо гатити градами та смерчем по місту. З їхньої точки зору – це цілком прийнятно. Але до північної фортеці України вони увійти не можуть.
На вулицях захисники міста – армія, поліція, територіальна оборона. Чимось це нагадує добу магдебурзького права – тоді на захист своєї територіальної громади, разом із державними підрозділами, ставали громадяни міста.
З настанням темряви місто зникає в її обіймах – чернігівці швидко звикли до світломаскування. В оселях залишаються невеликі вогники, що створює атмосферу взаємного тяжіння, помножену на небезпеку. Люди стали більше спілкуватися один із одним та толерантнішими. Це відчувається скрізь – коли підкажуть що робити і як, потримають двері, попередять чи просто порозмовляють. Неймовірна стійкість.
Ми не прагнули цього випробування. Але, якщо вже так сталося – в кожній ситуації є своя зворотня сторона. Це жорстокий шанс стати кращими та створити країну, про яку кожен із нас мріє.
Володимир БОЙКО, історик, Чернігів
