Буки, якобінці й конституційний свербіж
Російська агресія на сході України перетворилася на загрозу всьому людству рівно рік тому, коли уламки малазійского лайнера з тілами пасажирів звалилися на донецький степ. За цей рік кремлівська пропаганда представила декілька запаморочливих версій трагедії.
Спочатку в Амстердамі на рейс до Куала-Лумпур посадили небіжчиків (Прости Господи, що доводиться святотатствувати, але інакше не змалювати російську версію). Розсадили 283 невідомо де вбитих і 15 членів екіпажу, включаючи стюардес, щоб подавали прохолодні напої. Над Україною до Боїнга влаштувався літак, пілотований «бандерівцем», і збив лайнер ізраїльською ракетою. Одночасно з території, зайнятої терористами, українські ракетники, які прикинулися бійцями ДНР, випустили по літаку ще одну ракету комплексу «Бук», викраденого з військової частини ППО Росії. Росія негайно вирішила розслідувати трагедію, вивести злочинців на чисту воду і відмовилася передавати справу до міжнародного трибуналу. На тій підставі, що, цитую: «Трагедія була використана низкою західних країн для розкручування кампанії проти ополченців і Росії».
Сьогодні скорботна дата пам’яті про загиблих — важливий рубіж очікування висновків нідерландської комісії з розслідування катастрофи. Для мільйонів людей вона перестане представлятися трагічною випадковістю, і перейде до категорії військових злочинів. Буде названо виконавців, за статусом яких можна буде здогадатися й про замовників. Хоча деякі аналітики вважають: вуха замовника стирчать із-за кремлівської стіни. За гарячковим вигадуванням екзотичних версій того, що сталося з малазійським боїнгом, можна з упевненістю сказати — імпровізували на місцях, заповнюючи тишу мовчання натхненника всіх їхніх перемог. Боїнг разом із Кримом і Бесланом доведеться записати теж на його рахунок.
* * *
Але розраховувати на беззастережну симпатію світової громадськості до страждаючої України в липні не варто. Заважає Мукачеве. Окрім уроків щодо відмінювання назви міста, з’ясування хто з ким, і розмірів корупції, стрілянина в закарпатському маєтку В. Балоги зіпсувала імідж країни та її керівників. Довелося знімати генералів зі східного фронту і перекидати їх на західний для захисту кордонів від проникнення сигаретних караванів. Тепер Михаїл Саакашвілі разом із Геннадієм Москалем очищатимуть митні стайні від флібустьєрів і контрабандистів майже на всій лінії дотичності до Євросоюзу.
Відкритим залишилося питання про користь збройних формувань патріотичного спрямування, але неясного походження. Поміркуймо про них у контексті історичного процесу.
Правий сектор, звичайно ж, якобінці, якщо проводити паралелі з французькою революцією. А всі революції, як любовні романи, схожі. Король Людовик XVI, кидає країну, тікає, його ловлять, страчують, настає свобода, але революційні радикали хочуть усе зробити швидко, криваво і справедливо. Тому знищують колег по революції, жирондистів, мовляв, занадто ліберальні. Потім, роялісти і термідоріанці, намагаючись відновити порядок у країні, усувають самих якобінців. Мексика — та ж історія. Генерал Діас полишає країну і тікає до Франції, приходить демократ Мадеро і встановлює нову конституцію, але бунтівний дух провінцій ще не загаснув, і тепер уже на Мадеро наставляються багнети... Я вже не кажу про дві революції в царській Росії. Демократія перемогла, свобода опинилась біля входу, але меча не віддала, кажучи мовою пушкінських ідіом. Цар і Керенський відреклися та втекли. Першого стратили, встановили, те, що недавно розвалилося, але потім ще 20 років добивали соратників по боротьбі. Запевняю вас, не лише через те, що Сталін був кривавим маніяком. Революційні голови і загони потрібні для скинення, а для спорудження потрібні бригади і мізки. З першого не можна зробити друге. Через це в нас парадигма французької революції. Янукович тікає від вироку до Росії. Нова влада починає реформи (якось там) але із загонами революції не визначилися. Зробили з них партію. Так само кожен полк чи добровольчий батальйон можна перетворити на передвиборний блок. І ми періодично отримуємо сигнали про один або декілька підрозділів, готових іти на Київ для прискорення демократії.
Як би нам не хотілося, але доведеться признатися. У світлого прагнення до свободи зі зброєю в руках, є побічний ефект — зброя на руках населення і думка про те, що з її допомогою можна просувати реформи. Ні вже, панове, багнетами і картеччю ми вже прокладали дорогу до світлого майбуття. Одна річ скинення деспота, який стріляв у народ, і інша — самосуди за особистою ініціативою з місць.
Дуже б хотілося, щоб у нас усе пішло інакше, ніж у інших революціях, де плодами змін користуються негідники. Багато зарубіжних видань вийшли з репортажами з Мукачева. Повідомили про загиблих на заході і на сході країни, яка воює. Без коментарів. А що коментувати, якщо для переписування конституцій сили і натхнення завжди з’являються, а до дотримання чинного законодавства руки не доходять.
* * *
У нас Конституція — як стаття студента журфаку на практиці. Усі туди правки вносять: завідувачі відділів, секретарі, редактори і просто досвідчені товариші. І що характерно, завжди в стані президентської поквапливості та громадського подиву.
Навіщо переписувати конституцію, щоб не всі зароблені провінцією гроші переказувати до столичної скарбниці? Навіщо зміни в політичній системі починати з конституції, якщо можна розпочати з виборчого права? Можна корупціонера посадити за статтею КПК, адже цьому не заважають статті основного закону?
Що за синдром у господарів кабінету на Банковій, як займуть там крісло, так відразу: change constitution. Спершу хоч трохи змінімо життя! А то наше реформування, як ходіння до супермаркету на голодний шлунок. Накупимо всілякого непотребу, а потім знову думатимемо про конституцію. Якби в нас була конституційна монархія, тоді інша річ, потрібно всі повноваження від одного передати основному джерелу влади. Але ми ж вже і так — джерело. Навіщо тоді стоїмо біля світлофора, коли горить зелене світло? Зеленіше не буде. І «правовішою» держава не стане з «іще більш демократичною» конституцією. Здається, під шумок обіцяних реформ нам можуть таку свиню підкласти, що не наплачешся. Наш новий суспільний договір з державою, може цілком виявитися підрядом на демонтаж країни. Хай ідея нової конституції походить не від П.Порошенко. Тоді, тим більше, він зобов’язаний винести рекомендації ззовні на обговорення всередині.
Коли роздумував про це на своїй сторінці в Facebook, мені написав один із авторів переробки несучих склепінь держави. Мовляв, почитайте спочатку нововведення, а потім міркуйте. Де почитати, запитую його? Він відповідає: дивіться такий-то канал у такий і такий час. А я думав, що спочатку група розробників опублікує в пресі всі змінені статті Конституції, а вже потім ми дискутуватимемо в студіях.
Ось так у нас завжди. Дивідендами, заробленими на міжнародній відкритості суспільства розплачуємося за збитки, заподіяні закритістю внутрішніх справ.
