Через те, що дехто любить монархіста
З Еклезіаста ми знаємо: важливо не те, що сказано, а як зрозуміли. З життєвого досвіду винесли ще одну мудрість: виконання вказівок залежить від спеціалізації виконавця. Наприклад, якщо ви кербуд і кричите зі свого кабінету в приймальню: «Негайно розберіться з Сидоренком», то характер розбірки визначатимуть персони за дверима. Секретарка підніме особові рахунки, сантехнік побіжить до «стояка» за адресою проживання пана Сидоренка. Але не доведи Господи команду почує бандит при справах...
Переміщаючись з кербудівського кабінету до високих, з подвійними дверима й засобами захисту від прослуховування, ми, все одно, не зменшуємо проблему різночитань формулювань і втілення їх у життя. Йдеться не про артефакти майора Мельниченка, що зітліли в казематах юстиції, а про вічну любов до мудрості, що грецькою звучить як філософія. Це вам не окремі вказівки окремих людей, а системи поглядів, що визначають світогляд і поведінку народів. Щоправда, з найдавнішою з наук все відбувається за тими ж біблійними та життєвими законами. Розумна наука, потрапляючи в голови різних людей, часто перетворюється на теорію несусвітної дурості. Ми ж пам’ятаємо, що сталося з допитливими дослідженнями ученого К.Маркса, який забажав розібратися в законах економічного й соціального розвитку. Товста книжка «Капіталу» в руках більшовиків виявилася гігантською мухобійкою, що повбивала разом з буржуазією всі класи, окрім пролетаріату. Ще одна забавна книжка «Як говорив Заратустра». Чому колеги Гітлера поставили її на одній полиці з «Майн капф»? Сподобалася ідея надлюдини, не найкраща зі створених поетом і композитором, мислителем і філологом Ф.Ніцше, але доступніша для розуміння крамарям з НСДАП.
Схожа історія відбувається сьогодні з «великим російським філософом» Іваном Ільїним, чий світлий образ повернули із забутого білогвардійського минулого внуки робітників і селян — В.Путін, О.Дугін і нащадок різночинців Н.Міхалков, що долучився до них. Подейкують, особисто Путін фінансував перепоховання Ільїна. Дорогоцінного філософа, мов блакитний карбункул, витягнули з тіла європейського гусака, щоб прикрасити філософію Кремля новим імперським блиском. Його, звісно, не порівняєш з Ф.Ніцше, а тим паче з К.Марксом, за глибиною аргументації. Ільїн — філософ релігійний, і будь-яке його твердження базується на апеляціях до Всевишнього. Проте цікаво дізнатися, чому ідеолог білого руху, якого більшовики вивезли з країни на «філософському пароплаві», раптом виявився затребуваним на батьківщині Леніна—Сталіна?
По-перше, тому, що Іван Олександрович за 40 років життя в Європі дуже не злюбив континент, вважаючи західну демократію — породженням диявола. По-друге, бачив багато хорошого у фашизмі, що (цитую) «був правий, оскільки виходив зі здорового національно-патріотичного почуття, без якого жодний народ не може ні затвердити свого існування, ні створити свою культуру». Але найнеобхіднішим у теоріях Ільїна для путінської системи правління є його проект «Про грядущу Росію». Ось де збігаються велич задумів з точністю їх втілення. Міркуючи за Ільїним (читай Путіним), усі держави управляються на принципах корпорацій, або установ. Корпорації — це західна модель, що передбачає наявність акціонерів зі своїм словом. А установи — російська: начальникові підкоряються всі. Геніальність філософа Ільїна в його передбаченні. Хто, окрім генія, міг передбачити перетворення великої країни на установу, контору, де один начальник керуватиме всіма справами й розпоряджатиметься загальним майном. Ось дев’ять заповідей набожного Ільїна своїм братам по конторі.
«1. Територія і її розміри (чим більші ці розміри, тим необхідніша сильна влада й тим важче проводити корпоративний устрій).
2. Щільність населення (чим більша вона, тим легше організація країни; чим менше вона, тим необхідніша установа).
3. Державні завдання держави (чим грандіозніші вони, тим меншій кількості громадян вони зрозумілі й доступні, тим вище має бути рівень правосвідомості, тим важче корпоративний устрій).
4. Господарські завдання країни (з примітивним господарством маленької країни може легко впоратися й корпоративна держава).
5. Національний склад країни (чим він однородніший, тим легше народові самоуправлятися).
6. Релігійна приналежність народу (однорідна релігійність мас полегшує управління, різнорідна — утрудняє; велика кількість протидержавних сект може стати прямою державною небезпекою і т.д.).
7. Соціальний склад країни (чим він первісніший і простіший, тим легше дасться народові солідарність, тим простіше управління).
8. Культурний рівень народу (чим він нижчий, тим необхідніша установа).
9. Устрій народного характеру (чим стійкіший і духовно індивідуалізованіший особистий характер у народу, тим легше здійснити корпоративний устрій; народ індивідуалізований не духовно, а лише біологічно, й притому безхарактерний, — може управлятися лише владною опікою)».
У довгій цитаті проступають риси злих геніїв минулого й майбутнього Росії. Ось що звело в одному часі теорію вигнаного більшовиками вченого білогвардійця й практику чекіста, що стоїть біля керма країни. Прагнення до зручності й простоти управління. Не такі фундаментальні мотивації на кшталт любові, ненависті, жаги влади й багатств, але важливі. Хоча Іван Ільїн, як і Фрідріх Ніцше, не відповідає за інтерпретацію своїх ідей, померши раніше, ніж вони перетворилися на знаряддя знищення свобод і життя людини. Ми звертаємося до їхніх праць і персон заради збагнення думок і вчинків інших людей, що нині сидять в приймальній історії. Їхня спеціалізація далека від тлумачення якихось наукових ідей гуманітарної сфери. Просто для реабілітації їхніх промахів і оптимізації процесу правління потрібні відповідні фігури. Через те й великий сьогодні Ільїн, що монарх пригадав про монархіста і що нинішній історичний зигзаг іншими теоріями не пояснюється.
