Чи справді в сучасній Росії з’явились паростки змін?
У коментарях деяких опозиційних до путінського режиму російських аналітиків з приводу актуальної ситуації в країні прозвучала думка про те, що вперше за останні роки в інформаційному просторі РФ почали обговорюватись події, що хвилюють «простих» росіян, тобто інформаційні приводи в ЗМІ почали формуватися знизу, від «живого життя», на відміну від усього попереднього часу, коли всі новини створювались і «спускались» зверху, з кабінетів Кремля. І російський народ це «заглатывал» як гарячі пиріжки.
Сама по собі висловлена ідея наштовхує на думку про те, що з-під асфальту діючого в РФ диктаторського режиму почали пробиватись паростки громадянського суспільства, яке, як відомо, сумісне лише з реальною демократією. І аж ніяк «не пасує» будь якому різновидові тоталітарного правління.
На думку про можливість позитивних змін в теперішній Росії аналітиків наштовхнули насамперед події, пов’язані із масовими протестами в нікому раніше невідомому поселенні Шиєс Архангельської губернії проти побудови там сміттєпереробного заводу, на якому перероблялося б і московське сміття.
Учасники стихійної акції протесту проти побудови на землях їхньої «малої Батьківщини» такого заводу (до речі, заводу зі старими технологіями сміттєспалювання, які вже давно не застосовуються у цивілізованих країнах і загрожують забрудненням повітря небезпечними для життя речовинами, як стверджують експерти та екологи) наполягають на згортанні будівництва. Вони розбили наметове містечко поблизу буд майданчика і стають живим щитом на шляху екскаваторів, привезених для підготовки ділянки під забудову. До протестувальників приєднуються люди з інших населених пунктів. Учасники акції висловлюють рішучість відстоювати до кінця свою позицію у цьому протистоянні.
Можливо, висновки, зроблені російськими аналітиками з такої досить локальної події можна було би сприйняти зі скепсисом, якби не документальні кадри з протесаної акції в Шиєсі, в яких із вуст одного із активних учасників події прозвучала дійсно неочікувана фраза: «Москали, убирайтесь отсюда!» Це таки дуже нетипово для пропутінськи зомбованих росіян! На місці будь-якого «вірного путінця» одразу можна би було запідозрити «руку америкосів-піндосів» (улюблена «обзивалка» москалів), або хоча б Києва. Було б включено «страшилку» майдану. Проте, у даному конкретному випадку, начебто про це нічого не чути. Напрошується запитання: «Невже ж «москалі» (а під ними розуміємо посіпак діючого антинародного неоімперського режиму Кремля) вже перетворились на проблему не лише для сусідів РФ, але і для самих пересічних росіян?» І «усталость от империи», на яку так розраховували західні аналітики у роки існування Росії від розпаду Союзу до початку правління президента Путіна таки справді присутня у російському колективному несвідомому? Хотілось би на це сподіватись.
Що ж може посприяти сьогодні перетворення російського імперського монстра на «нормальну» сучасну країну? Історія доводить, що такими чинниками можуть бути тільки серйозні поразки режиму у війні. Принаймні, так було у 1856 (закінчення Кримської війни, програної імперією), 1905 (поразка у російсько-японській війні та революція, що спалахнула внаслідок цього), 1917 (невдачі у Першій світові війні Росії та спровокована загальною ситуацією в державі революція) роках, які стали поштовхом для радикальних реформ та революцій в Російській імперії. СССР «приговорила» до розпаду насамперед поразка у «холодній війні», а ще – поразка в Афганістані та катастрофа в Чорнобилі. Видається, що в теперішню епоху каталізаторами змін можуть і повинні стати три основні чинники: 1) здатність до активного протистояння України російському впливові та перемога України як у війні проти російського агресора, так і у побудові справжньої демократичної держави; 2) перемога Грузії у протистоянні російській експансіоністській політиці і побудова там справжньої демократичної держави; 3) активізація зусиль Заходу та нарощування ним сили у протистоянні імперським амбіціям Кремля.
Але, не варто забувати і про нещодавні болючі уроки історії, коли Росія в черговий раз знехтувала наданий їй історією шанс попрощатись з імперією. Відомо, що «виліковування від імперії» - це дуже важкий і болючий процес. Адже у Росії покоління за поколіннями виховувались у прагненні до домінування та влади над упокореними колонізованими. Прагнення до влади, як довів Фрідріх Ніцше, є одним із найсильніших потягів людини. Можливо, це справедливо і для цілих народів, які замінили прагнення свободи смаком домінування над іншими. Адже ж відомі бунти єльцинської доби із вимогами «Єльцин, застав хахлов кормить Россию!»
Зрештою, можливо все ж правий автор бестселера «Війни Путіна. Чечня, Грузія. Україна: незасвоєні уроки минулого» Марсель Х. Ван Херпен, який стверджує: «Російський деспотизм можна порівняти із міфічною потворою, яку вдається на короткий час повалити на землю, але перемога над нею завжди уявна, бо потвора завжди підіймає голову». І далі: «Деспотичний характер російського устрою є проблемою не тільки для мешканців країни, які стають його постійними жертвами, а і для сусідніх держав, тобто в кінцевому результаті – для всього світу. Джерело цього деспотизму тісно пов’язане із імперськими амбіціями Росії».
Якщо це справді так, то зауваження деяких опозиційних російських аналітиків щодо паростків можливих позитивних змін в Росії приречені залишатись всього лише «прекраснодушнимі мєчтаніямі». А жаль!
