Чи варто спалювати мости з російськими лібералами?
Існує думка, що Путін є породженням колективного несвідомого російського народу. Що головна проблема – це великодержавний комплекс, притаманний як імперськи налаштованим, так і ліберальним росіянам. І що причина цього комплексу криється не в суспільній свідомості, а в устрої нинішньої Росії, який змушує тамтешню владу за підтримки більшості населення параноїдально боронити імперську цілісність, зокрема – на території інших держав.
Мовляв, коли РФ розпадеться і на її місці утворяться окремі республіки, у їх жителів зникне основа для імперського комплексу, оскільки вони думатимуть вже не про те, як всіма правдами і неправдами відстояти імперську модель, а про те, як зберегти свій шматок землі. І ось тоді порозумітися з цими республіками України буде набагато легше, ніж навіть із сьогоднішніми російськими лібералами.
Чи так це?
Основоположник глибинної психології Карл Густав Юнг, автор поняття «комплекс», описував його як психічну ситуацію, сильно виражену емоційно та несумісну зі звичним станом свідомості. При цьому він зазначав, що комплекс, як правило, пригнічується зусиллям волі, але його існування не піддається серйозній небезпеці, і при першій же можливості проявляється з колишньою силою.
Такі психічні ситуації можуть бути викликані конкретними зовнішніми обставинами, але це ще не означає, що проблема автоматично пропадає зі зникненням цих обставин. Тим паче, якщо йдеться про комплекс, укорінений у колективному несвідомому певного народу.
Виходячи з цього, переважна більшість росіян, які підтримують нинішню політику Кремля, опинившись громадянами нових республік, швидше зацикляться на фантомному болю за втраченою імперією, ніж поміняють своє політичне мислення.
Тут можна провести таку аналогію: скільки нині громадян України, не особливо турбуючись про збереження територіальної цілісності країни, в якій живуть, мріють повернутися до країни, в якій жили?
До слова, згідно з останніми даними фонду «Демократичні ініціативи», всього лише 38% у Центрі, 27% на Півдні та 23% на Сході позитивно ставляться до здобуття незалежності в 1991 році. Та й на Заході цей показник не дотягує навіть до 60%. Водночас 18% у Центрі, 25% на Півдні і 32% на Сході негативно оцінюють розпад СРСР.
Вважати, що зміни політичних умов достатньо, щоб зник той чи інший соціально-психологічний комплекс, означає, що «не свідомість людей визначає їх буття, а, навпаки, їх суспільне буття визначає їх свідомість». Слідуючи ж цьому марксистському постулату, можна взагалі дійти й до заперечення існування свідомості – як індивідуальної, так і суспільної…
Отже, якщо РФ розвалиться і на її місці утворяться незалежні республіки, знайти спільну мову Україні буде простіше з тією ж частиною їхнього населення, яка сьогодні відноситься до ліберальної Росії (враховуючи, зрозуміло, те, що російські ліберали є різні, і не всі з них адекватні з української точки зору).
Таким чином, ми зацікавлені у тому, щоб у сьогоднішній Росії і в тих потенційних республіках, які можуть виникнути на її місці, був якомога більше відсоток ліберально налаштованої громадськості з прийнятною позицією щодо України. Тому згортати діалог з представниками цієї групи російського суспільства, вбачаючи в них таких же носіїв імперського комплексу, як і прокремлівські діячі – недалекоглядно та стратегічно невиправдано.
Звичайно, великодержавний комплекс може залишатися у них на певному рівні політичного несвідомого, але навряд чи це позначиться в тому, що вони в масовому порядку раптово змінять свої погляди на міжнародне право, російсько-українські відносини, Крим і Донбас.
А якщо ми відмовляємося підтримувати відносини з «проукраїнськими» лібералами Росії тільки тому, що сьогодні вони безпорадні перед обличчям Кремля, то яка ціна нашому державно-стратегічному мисленню? З цієї причини Європа і США свого часу могли б забути про існування радянських дисидентів, але вони їх чомусь послідовно підтримували.
