А де ж голос нашої інтелектуальної еліти?
Услід за французьким телеканалом Canal+ фільм Поля Морейри «Україна: Маски революції» показав і польський телеканал TVN24, якраз на другі роковини трагічних і героїчних подій у Києві під час Революції гідності. У фільми, як відомо, українська революція подана під ракурсом її бачення Кремлем та Луб’янкою: мовляв, основною силою на Майдані були озброєні праві радикали й інші націоналісти, підтримувані Вашингтоном, які спершу захопили Київ, а потім учинили масове вбивство в Одесі.
На цей відверто недружній жест телеканалу TVN24 активно відреагувало посольство України в Польщі й особисто посол Андрій Дещиця: «Хочемо звернутися до усіх глядачів телеканалу TVN24, введених цим фільмом в оману. Два роки тому українці на Майдані пішли під кулі, захищаючи європейські цінності, честь і гідність народу, право обирати своє європейське майбутнє. І сьогодні вони продовжують жертвувати життям, щоб утвердити незалежність України та зупинити імперські апетити російського агресора, які загрожують демократичному світу, у тому числі Польщі, - сказано на сторінці посольства України в Республіці Польща у Facebook. – Віримо, що польський народ, який за роки своєї історії навчився цінувати правду і виявляти підступну брехню, дасть гідну оцінку цьому фільму, а також самому факту його показу на телеканалі TVN24».
А перед цим посольство України у Франції просило Canal+ зняти фільм з ефіру, оскільки в ньому здійснюється маніпуляція коментарями і генерація упереджень. «Намагатися пояснити події в Україні діями США – нечесно і абсолютно нешанобливо до громадян нашої країни, які загинули в центрі Києва при захисті демократичних сподівань», - заявило посольство.
Що ж, дипломатичне відомство діяло так, як мало діяти. Висловлювали свої протести проти демонстрації маніпулятивно-пропагандистського фільму й українські громади у Франції та Польщі. Активісти-майданівці зверталися навіть до президента Порошенка – але Кремль і Луб’янка вміють працювати, поєднуючи використання «втемну» у своїх цілях «корисних західних ідіотів» із підкупом тих персонажів у Європі й Америці, які добре знають, з якого боку бутерброду мастять масло з кав’яром, і хочуть мати побільше кав’яру…
Але мова зараз не про те. Російські спецслужби за допомогою своїх західних партнерів і найманців зробили свою справу, українська дипломатія – свою. А де ж були знані у Франції та Польщі українські інтелектуали, майстри мистецтв, колишні політичні діячі? От, скажімо, українці-кавалери Ордену Почесного Легіону.
Зрозуміло, що від Сергія Тигіпка чекати якихось рухів на підтримку репутації Майдану марно, але ж чому не спробували звернутися до французької громадськості Анатолій Зленко та Мирослав Попович? Чому промовчав єпископ УГКЦ у Парижі Борис Ґудзяк? Ще прикріша ситуація з показом фільму у Польщі. Чому ані до показу «Масок революції», ані після нього не звернулися до польської громадськості ті українські інтелектуали, імена яких добре відомі у цій країні? Де аж три українця-лауреати заснованої містом Вроцлав літературної нагороди Центральної Європи «Ангелус», яка присуджується за найкращий твір, опублікований польською мовою, - Юрій Андрухович, Оксана Забужко та Сергій Жадан? Де кільканадцять професорів і незалежних інтелектуалів з України, які, бува, проводять у Польщі більше часу, ніж в Україні (назву знов-таки лише трьох: Ярослав Грицак, Тарас Возняк і Микола Рябчук)? На момент написання цієї статті я не знайшов в Інтернеті ознак їхніх протестів проти демонстрації «Масок революції» на польському телебаченні… Ну, а про фронтменів рок-груп чи співаків-солістів я вже мовчу, і про інтелектуалів України польського походження – теж…
Хоча головна роль тут – за визначенням – має належати інтелектуалам.
Чи, може, справді під час Революції гідності проти режиму Януковича діяли майже виключно праві радикали й оскаженілі націоналісти, та ще й на американські гроші? І в Одесі все відбувалося так, як про це оповідає фільм? Не думаю, щоб ті, хто промовчав, вважали саме так…
А, може, знані в Україні та за її межами названі й неназвані публічні постанні просто бояться, що їх ототожнюватимуть з українськими націоналістами, і це закриє їм шлях до ґрантів, публікацій, премій і поїздок на престижні семінари та конференції? Адже у воістину божевільному панівному ліволіберальному дискурсі «старої» Європи поняття «націоналізм» тотожне поняттю «нацизм» (хоча насправді останній – один із різновидів тоталітарного соціалізму, а разом із тим – расизму), а у колишніх комуністичних країнах донині потужні створені радянськими спецслужбами уявлення про українських націоналістів як «бандитів» і «зарізяк» (до речі, ці створені НКВД-МҐБ-КҐБ міфологеми активно використовуються у фільмі «Маски революції», ба більше: говорив товариш Сталін про українських націоналістів як «німецьких найманців», то тепер товариш Морейра про них говорить як про «американських наймитів»). Отож можна, підтримавши честь Майдану, стати небажаною для впливових у нинішній Європі сил персоною, що потягне за собою великі втрати…
Утім, дуже хотілося б помилитися та дізнатися, що протести таки були, але їх чогось немає у Всесвітньому Павутинні, чи що знані у Франції та Польщі наші співвітчизники просто замоталися у справах чи хворіли на грип…
Але на загал, поклавши руку на серце, доводиться визнати, що незалежно від причин, які стали на заваді, відстоювати українські національні інтереси у Європі та світі погано вміють навіть ті, хто за своїм суспільним статусом і досвідом повинні це робити.
